Жив-був на світі хлопець. Звали його Джек, і жив він зі старою матір’ю на пустоші. Стара пряла пряжу для людей, але ж від цього не розбагатієш, а Джек був ледар, яких мало. Нічого він не робив, нічогісінько, тільки грівся на сонечку – це в літню спеку, а взимку відсиджувався в кутку біля вогнища.
Тому всі і прозвали його Джек-ледар.
Мати ніяк не могла змусити Джека хоч трішки допомагати їй, і якось раз, в понеділок, сказала йому:
– Як що не будеш сам заробляти собі на прожиток, вижену тебе з дому – живи як знаєш!
Ці слова допекли Джека. На ранок, у вівторок, пішов він і найнявся за пенні в день до фермера, що жив по сусідству. Пропрацював день, отримав пенні і пішов додому, але коли переходив через струмок, загубив монету. Адже він жодного разу в житті грошей в руках не тримав.
– Ах ти дурень! – сказала йому мати. – Треба було монету в кишеню покласти!
– Другим разом я так і зроблю, – відповів Джек.
У середу Джек знову пішов і найнявся до пастуха. Пропрацював день, і за це пастух дав йому глечик молока. Засунув Джек глек в глибоку кишеню своєї куртки, але не пройшов і половини дороги, як молоко все розхлюпалося.
– О Боже! – скрикнула мати. – Треба було глечик на голові нести.
– Іншим разом я так і зроблю, – відповів Джек.
І ось в четвер Джек знову найнявся до фермера – за шматок вершкового сиру в день. Увечері Джек поклав сир собі на голову і пішов додому. Але до дому він знову нічого не доніс: м’який сир весь розповзся і прилип до його волосся.
– Ну і дурень! – сказала мати. – Треба було обережненько нести його в руках.
– Іншим разом я так і зроблю, – відповів Джек.
У п’ятницю Джек найнявся до пекаря, і той дав йому за роботу великого кота. Джек взяв кота і обережненько поніс його в руках, але кіт всі руки йому подряпав, так що довелося його випустити. І Джек знову повернувся додому ні з чим.
– Що ти за йолоп! – сказала мати. – Треба було котові мотузок навколо шиї зав’язати та на повідку його вести!
– Іншим разом я так і зроблю, – відповів Джек.
І ось в суботу Джек найнявся до м’ясника, і той щедро нагородив його – цілу баранячу ногу відвалив. Обв’язав Джек баранячу ногу мотузкою і поволік її за собою по бруду. Можете собі уявити, яка страва вийшло б з такою баранини!
На цей раз джекова мати вийшла з себе. Адже на недільний обід у неї, крім капусти, нічого не було.
– Ах ти недоумок! – сказала вона Джеку; – Треба було її на плечі нести!
– Іншим разом я так і зроблю, – відповів Джек.
У понеділок Джек-ледар знову вийшов з дому і найнявся до торговця худобою. Той дав йому за роботу осла. Не просто було завдати осла на плечі, але Джек натужився і завдав.
І ось пошкандибав він зі своєю нагородою до будинку, – плентався, ледве ноги пересував. Незабаром довелося йому йти повз будинок одного багатія. У багатія цього була єдина дочка, гарненька, але глуха і німа, та до того ж несміяна – жодного разу в житті не сміялася. Лікарі сказали її батьку, що вона доти не заговорить, поки її хто-небудь не розсмішить. І ось в той самий час, коли Джек з ослом на плечах проходив повз, дівчина виглянула у віконце. Бачить, тягнеться чолов’яга з ослом на плечах, і залилася реготом. А як розсміялася – відразу заговорила і стала чути.
Багач до того зрадів, що на радощах видав дочку за Джека. Ось Джек-ледар і розбагатів. Оселився з молодою жінкою у великому будинку і взяв до себе матір. І жила з ними стара до кінця днів своїх, не знаючи горя.
