Хтось колись сказав жартома Ящірці про те, що вона дуже схожа до Крокодила. І хоч вона зроду-віку того Крокодила в очі не бачила, але дуже загордилась. Бігла якось піщаною дорогою і Зайчика зустріла.
— Ти хто є? — запитала довговухого.
— Я — Зайчик. А ти?
— Я — Крокодил! — гордо відповіла Ящірка.
Як почув те Зайчик, як чкурне від страховиська, аж курява знялась.
— Яка тільки я страшна, — подумала та. — Ні, ні, — вибачилась сама перед собою. — Який я страшний. Так, так. Саме страшний, страшний, бо я тепер не хто інший, як Крокодил.
— Гей ти, птахо швидкокрила? — запитала Ящірка Черепаху, яка повзла по дорозі. — Як тебе величати?
— Мене? Черепаха. А що?
— А я — Крокодил. Чула про такого?
Дуже злякалась Черепаха. Вперше у своєму житті так швидко перебирала маленькими ніжками, тікаючи від страховиська світ за очі.
Нарешті Ящірка дісталась до великого озера. На березі, підставивши животики до теплих сонячних промінців, загоряли зелені жабки.
— Гей, ви хто? — запитала Ящірка. Почули те жабки і стрімголов кинулися у воду. — Ой, Ой! — задоволено вигукнула Ящірка. — Бачите, ці від страху одразу потонули.
— Хто це мене тут тривожить? — почувся гучний голос. З темно-зеленої води показалась голова справжнього крокодила.
— А ти хто будеш? — сміливо запитала його Ящірка.
— Я — Крокодил. Зараз вилізу на берег — познайомимось ближче.
— Кро-кро-кро… — ледве встигла сказати Ящірка. Та як зірветься з місця, та як побіжить! Так швидко бігла, що від страху хвіст свій загубила.
З того часу всі ящірки дуже лякливими стали. Кого тільки побачать — тікають так, що навіть хвости гублять.
