(гумореска)
Уже четверту годину підряд шукали мисливці загублений слід. Терентій Невінчаний, ще молодий, але вже із солідним черевцем чоловік, блідо-зелений від злості, мордував знесиленого Пірата:
– Шукай, шукай, Пірате. Знайдеш – ковбасу отримаєш. Ось поглянь: копчена.
– Кинь, Терентію. Хай він нюхає, – мовив незадоволений бухгалтер Денис Гуля, показуючи на експедитора Гната Макуху.
– Хлопці! – схлипуючи, пропищав Макуха. – Винен я, тяжко винен. Захопивсь отим зайцем і не помітив, коли загубив.
– Шукай тоді, – серйозно сказав Терентій Невінчаний.
– Знайдеш – прощення буде. Ні – викинемо зі свого колективу, як старого чобота.
– Хлопці! – схлипуючи ще більше, сказав Макуха, – знайду той проклятущий слід. З інфарктом ляжу, але знайду. Чекайте мене біля старої груші! – обернувшись, гукнув експедитор і зник у невідомому напрямку.
– Знайде,побачиш, що знайде солодко облизавшись, промовив Денис Гуля.
– Чорта лисого, – буркнув у повідь Терентій Невінчаний. – Бачиш, знову порошить. Замете слід – і пиши пропало Мисливці замовкли. А десь далеко Гнат Макуха вперто шукав слід.
– Ось тутечки. Ні, здається, там Так і є. Слід! Серце закалатало ще дужче.
Гнат розмірковував далі: “З-під одного куща вибіг заєць. Тут я стріляв. Потім біг. Осьдечки відпочивав. Господи! А може?! Може, це не мій слід?..”
Від цієї думки по всьому животі пройшов неприємний холодок. Відчув себе точнісінько так, як тоді, коли до них на базу приїхав старший ревізор. Гарячково наступив чоботом і слід зійшовся! Від щастя запаморочилося в голові. Уже недалеко. І ось, за ккущем зимової калини, припорошена снігом лежала… пузата мисливська сумка. Макуха мерщій відкрив її, нахиливсь і зі слізьми на очах довго гладив ніжні голівки “Старокиївської”.
