Одного разу лев, лежачи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі: «Спасибі богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як он ті нікчемні комарі; всякий його роздаве, і вони всіх бояться». Комарам досадно стало, що він їх ні в що становить. Один з них каже: «Не думай, що ти як здоровий, так тебе ніхто не здоліє. Ми хоч і малі, а як захочем, так іще тобі носа втрем». Лев сердито гаркнув: «Мовчи!.. Я вас однією лапою всіх подавлю». Старший комар каже: «Ану, братці, возьмімся за його, буде тямить до нових віників, як глузувать з нашого брата!»
Як сипонули комарі на лева, як почали його жигать! Уже він і хвостом махав, і лапами то одною, то другою по землі шльопав, і всіма доразу лапами дригав, і зубами клацав: нічого не помоглось. Хоч чимало й подушив комарів, а їх ніже не вменшалось; як з мішка сипались на лева. Уже він і підплигнув сажень на п’ять вгору, і навкруги куща бігав, а комарі одно — жигали. Лев бачить, що з комарами трудно справиться, почав прохать їх: «Будьте ласкаві, перестаньте, одчепіться од мене. Я з вами пошуткував, а ви думаєте, що я вправду з вас глузую. Змилуйтесь, ради бога, бросьте».
Комарі відстали від лева, піднялись вгору стовпом і кажуть: «Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою…»
