Лев опісля обіду ліг у холодочку відпочити. Тільки гарно задрімав, а мишеня вилізло зі своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його вже хто-небудь ловить, здригнувся, підняв голову, аж то мишеня по ньому пробігло.
Лев тоді й каже:
– «Як ти сміло мене турбувати?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не залишиться».
– «О царю всіх звірів! – жалібно запищало мишеня.
– Будь ласкавий, пробач. Помилуй мене, нещасного… Я невзначай потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану».
Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варнякає. А далі каже:
– «Ну, йди по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Лише гляди, більше не одважуйсь старших від себе турбувати».
Мишеня швиденько побігло від лева і сховалось в бур’яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.
Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сварився задушити його. Потрапив бідолаха і сам в біду.
Вночі гуляв по лісу і потрапив у тенети. Скільки він не пручавсь, не міг виплутатись; що не дужче намагався, все більше і більше вплутувався.
Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирватися, прибігло до його і почало гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випроставсь, подякував мишеняті і подався подалі від того місця.
