Був собі котик та півник, і спряглися жить. Поставили собі хатку на курячій ніжці. Тепер півник сидить дома, а котик ходить за ковбасами на здобитки.
От лисичка прибіжить та до півника: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». — «Ну бо, півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки випрохала: він взяв і одчинив. От вона вогню набрала й його украла. Так він, вже біжучи:
«Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту, —
Порятуй мене!»
Так той котик як почув, та догнав лисичку і півника одняв. Та приніс додому півника, то попобив його добре, та й сказав: «Не давай же вогню, бо битиму ще!»
Так він (котик) пішов уп’ять на здобитки за пшеницею: ото ж півнику харч. От лисичка знов прибігла: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки впрохала; він її пустив. Вона вогню набрала, його украла і побігла. Так він вже:
«Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту, —
Порятуй мене!»
Так він його догнав і уп’ять одняв, а лисичку попобив. «Тепер же, півнику, — приказав, — не давай вогню, бо вона тебе з’їсть!»
Вона прибігла знов. «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Просила-просила — ні! Таки не впустив. От вона віконце одчинила, його украла і побігла. Так він:
«Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту, —
Порятуй мене!»
От котик як почув, як погнавсь… Гнавсь, гнавсь — не догнав. Прийшов додому та й плаче, що вже нема товариша.
От зробив собі скрипочку, й молоточок, і писану кайстру. Прийшов до нори — як заграв:
«Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися —
Чи хороше граю?»
Так лисиччина дочка й каже: «Мамо! Піду я подивлюся: хто там так грає?» От вона й пішла. А він її — цок та в лобок, та в писану кайстру. Та вп’ять грає:
«Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися —
Чи хороше граю?»
Тепер і друга дочка пішла. Він і ту — цок, та в лобок, та в писану кайстру. Да й знов грає. Потім всі перейшли.
От стара лисиця жде, жде — нема! От тоді й каже: «Піду заганять, бо півник упрів і молочна каша упріла, — пора обідати». Так він і стару лисицю убив. Та тоді прийшов, борщ вийняв, кашу поїв. От тоді звів півника на тарілці та й каже: «Півннку-братику, стрепенись!» Так він стрепенувся. От того півника забрав і лисиці побрав. Приносить туди додому, де вони жили, та пообдирали на кожухи, — та й живуть і хліб жують.
Їм міх та рядно, а нам — сміх та добро!
