Жили собі лисиця і заєць. У лисиці була хатинка крижана, а в зайчика луб’яна. Прийшла весна красна – в лисиці хатинка розтала, а в зайчика стоїть, як і раніше. Попросилася лисиця до зайчика погрітися, та й самого зайчика вигнала. Іде дорогою зайчик та плаче, а йому назустріч собаки:
– Дзяв, дзяв, дзяв! Чого, зайчику, плачеш?
А зайчик каже:
– Як же мені, собаки, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
– Не плач, зайчику! – кажуть собаки. – Ми її виженемо.
– Ні, не виженете!
– Ні, виженемо.
Підійшли до хатинки:
– Дзяв, дзяв, дзяв! Забирайся, лисице, геть!
А вона їм з печі:
– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Собаки злякалися й пішли.
Зайчик знову іде і плаче. Йому назустріч ведмідь:
– Чого, зайчику, плачеш?
А зайчик каже:
– Як же мені, ведмедю, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
– Не плач, зайчику! – каже ведмідь. – Я вижену її.
– Ні, не виженеш! Собаки проганяли – не вигнали, і ти не виженеш.
– Ні, вижену!
Пішли проганяти:
– Забирайся, лисице, геть!
А вона з печі:
– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Ведмідь злякався і пішов.
Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч віл:
– Чого, зайчику, плачеш?
– Як же мені, воле, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
– Ходімо, я її прожену.
– Ні, воле, не проженеш! Собаки гнали – не вигнали, ведмідь гнав – не вигнав, і ти не виженеш.
– Ні, вижену.
Підійшли до хатинки:
– Забирайся, лисице, геть!
А вона їм з печі:
– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!
Віл злякався й пішов.
Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч півник із косою:
– Кукуріку! Чого, зайчику, плачеш?
– Як же мені, півнику, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.
– Ходімо, я прожену.
– Ні, не проженеш! Собаки гнали – не прогнали, ведмідь гнав – не прогнав, віл гнав – не прогнав, і ти не проженеш.
– Ні, прожену!
Підійшли до хатинки.
– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
А вона почула, злякалася й каже:
– Одягаюся…
Півник знову:
– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
А вона каже:
– Шубу одягаю.
Півник утретє:
– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!
Лисиця вибігла; він її зарубав косою і став із зайчиком жити-поживати і добра наживати.
От тобі казка, а мені бубликів в’язка.
