Колись давно жив собі король. Його дуже мучили різні королівські обов’язки: то його турбувало, чи має він досить золота в державній скарбниці та державного майна взагалі, часом не знав, що одягти на якусь державну параду, також хотів знати, як живе народ його країни — чи не голодує, чи має досить всього, що потрібне для життя, чи сумлінно працює. Боявся, чи не нападе ворог та чи не обдурюють його королівські дорадники. Так був заклопотаний, що й не знав, що йому робити.
— От, хотів би я пізнати людину найбезтурботнішу в нашій країні. Хай би мені порадила, як би жити без турбот так, як вона живе без турбот”.
І от одного разу привели до короля чоловіка і сказали:
— Ось чоловік, якого ти шукав. Він не є ні молодий, ні старий, як видно, не є багатий, але і вбогість йому не докучає, не має а ні власної хати — хоч ніколи йому не бракує даху над головою, і кожного дня добрим смаком має що попоїсти. Живе без турбот.
— Розкажи ж мені, як ти живеш без турбот? — звернувся до нього король .
— А воно дійсно так, що я залишив турботи коли виховав дванадцять синів і одну дочку. А тепер кожного місяця живу то в одного, то в другого сина, а у переступному році — у дочки . Одному поможу в полі, другому поможу наладнати дах або човен, третьому поможу рибу ловити, вчу внучат — роблю, що доведеться, і живу вільно, як птаха!
— Ну, як так, — сказав король, то я довіряю тобі свою найкращу перлину. Добре її бережи! Коли тебе покличу — прийдеш відразу до мене і покажеш її мені. Біда тобі буде, якщо загубиш її або продаси. Не забудь, вона дуже цінна.
І відпустив безтурботного чоловіка, але зараз же покликав двох слуг і наказав їм слідкувати за цим чоловіком, а як він уже піде звідсіль додому — вкрасти йому його перлину .
— Мені цікаво, як безтурботний чоловік дасть собі раду з такою прикрістю, — сказав король.
Коли безтурботний чоловік вийшов з королівського замку з надзвичайною перлиною в шкіряній торбі, мав уже напевно повну голову турбот: боявся вернутися до сина в рибальську халупу на березі моря. А ну ж, хтось украде йому перлину?
Переодягнений слуга короля ще на човні вкрав йому торбу з перлиною. Але, коли ховав торбу в свій мішок, впала йому з торби перлина і скотилася в море.
А чоловік вернувся від короля до сина, не хотів ні з внуком побавитись, не приваблювала його смачна риб’яча юшка. Хотілося йому ще раз подивитись на надзвичайну королівську перлину. І ледве не вмер від жаху, коли побачив, що перлини вже нема — вкрадено її ще в дорозі від королівського палацу до сина.
Не міг цілу ніч спати, все думав, хто б йому порадив, як знайти злодія .
Раненько встав, вийшов на берег моря і побачив там сусідського хлопчину, який якраз витягав з човна сіть. Призабув свої турботи з перлиною, підійшов до хлопчика, і хлопчик дав йому рибку, щоб дідусь зварив собі юшку на сніданок .
— А я спечу її тут на березі, — сказав дід, — поснідаю і піду до міста за порадою до мудрих людей, що мені зробити, щоб знайти королівську перлину.
Почистив рибу, розрізав її і — побачив раптом в середині риби — перлину, як у нього вкрали. Зрадів дід-безтурботний чоловік, очі засяяли радістю. Сів поснідати і, ще не скінчив їсти, як прийшли від короля слуги — король уже чекав на нього.
— Покажи мені перлину, — сказав король, коли безтурботний чоловік вклонився королеві.
— Ось — вона! — простягнув з радістю чолові к перлину.
Король не хотів вірити своїм очам, коли побачив, що то є дійсно його надзвичайна перлина… — А знаю, що вчора ввечері ти не мав перлини. Скажи, де ти її знайшов?
Безтурботний чоловік не мав що приховувати — він відверто розказав про свій переляк, а тоді про радість.
— Бачу, що море тебе полюбило і береже тебе та обдаровує своїми дарами, щоб ти міг безтурботно жити! — зітхнув король. — Не буду вже більше тебе ні мучити, ні спокушати, але хотів би бути тобі щирим приятелем і навчитися від тебе безтурботно жити.
