У якійсь далекій країні жила собі дівчина-красуня — ніщо на світі не могло зрівнятися з її вродою. Хлопці як бачили її, то відразу ставали, неначе заворожені, й потрапляли, самі того не відаючи, в полон її краси. Вони гуртами ходили за нею, аби хоч намилуватися тією незвичайною вродою. Дівчина все це бачила, але, бувши надзвичайно скромною, не надавала цьому ніякої ваги. Щоправда, вона була охайна і любила доглядати своє обличчя. Щоб увиразнити його красу, інколи брала штучну мушку й клала то на праву щоку, то на ліву, то на губу, то на чоло, а то, бувало, ще й на вухо. І цим збивала з пантелику тих, хто її вже раз бачив.
Уявіть собі, як дивувались хлопці: позавчора бачили мушку на правій щоці, вчора — на лівій, а сьогодні — між бровами! Вони думали собі, що то мушка не штучна, а цілком природна.
Якось зібралися докупи кілька юнаків і завели мову про незвичайну красу чарівної дівчини. Хто стверджував, що мушка в неї на правій щоці, а хто доводив, що на лівій. А ще хтось переконував, ніби це та дівчина, у якої мушка між бровами.
– Б’ємося об заклад,— казали найупертіші,— що у цієї красуні мушка на губі!
А що вони ніяк не могли дійти згоди, то ухвалили піти гуртом і пересвідчитися де ж міститься ота незвичайна мушка у най вродливішої красуні їхнього краю.
Як вирішили, так і зробили.
Зустрівши дівчину, юнаки дізналися, що мушка на її обличчі — то штучна прикраса, а не природна. І вигукнули як один:
– О, Аллах! Тільки ти єдиний на світі можеш збагнути витівки красунь! Які ж бо вони хитрющі! Все роблять тільки для того, аби зловити у пастку найкращого хлопця, зачарувати його своєю красою!
