В одного кріпака був дужий, але страх ледачий син, на ім’я Матс. Тому що батька теж звали Матс, сина завжди кликали Матсів син Матс.
Якось послав його пан рубати дрова. Закинув Матсів син Матс за спину торбу з хлібом, прийшов у ліс, де вже інші працювали, й ліг біля вогнища спати. Було це в понеділок. У середу прокинувся Матсів син Матс, позіхнув, перевернувся на другий бік і знову захропів.
У суботу прийшов наглядач, прийняв дрова робітників і, підійшовши до вогнища, побачив Матса.
– А це що за волоцюга? – запитав він,– Покажіть мені, що він зробив.
Матс підвівся, потягнувся, поїв, узяв сокиру й пішов рубати. Поліна летіли – аж гай шумів!
До вечора у Матса було шість сажнів дров – стільки, як і в інших дроворубів.
Про цю пригоду наглядач розповів панові. Коли пан це почув, то звелів кріпакові прислати сина до нього слугою й пообіцяв за це відпустити батька на волю. А з сином домовилися за таку плату: скільки понесе на спині, те і його.
«Ну, мою мизу він не понесе»,– подумав пан.
Наступного понеділка Матсів син Матс прийшов у мизу й попрохав собі роботу. Йому дали двох коней і наказали привезти сіна. Матсів син Матс запріг буланих у сани і поїхав до копиць. Він зламав кілька великих ялин, поклав їх упоперек саней, звалив дві копиці сіна, придавив рублем і вйокнув на коней.
Але коні, хоч як поганяв їх, не зрушили з місця. Нарешті терпець Матсовому синові Матсу урвався. І він так потягнув коней ялинами, що булані сконали. Тоді Матсів син Матс кинув обох коней поверх сіна, сам запрягся в голоблі й потягнув сани до конюшні. Прибувши, мовив сердито:
– Я сьогодні попрацював і за двох коней, то можу до кінця тижня поспати. Щоб мені більше не давали таких пацюків: тільки стьобнув лозиною, а вони й ноги витягли.
Кинув голоблі і пішов у свою комірчину спати.
У суботу пішов Матсів син Матс у коноплярню і почав сукати величезного грубого мотуза. До нього підбіг пере ляканий наглядач:
– Що ти, ледацюго, робиш! Таж усі коноплі переведеш!
А йому кажуть, що це Матсів син Матс готує мотузок, щоб ув’язати свій заробіток, коли мине рік його наймитування. Наглядач ще ремствував, але Матсів син Матс і вухом не повів.
Другого понеділка дали йому найдужчого коня, який тільки був у мизі, і звеліли привезти дров. У лісі Матсів син Матс наклав на воза дров горою, і кінь рушив. Все було б добре, якби не зламався віз. Матсів син Матс побіг у мизу, щоб притягти іншого воза, а тим часом де не взяв ся ведмідь і напав на коня.
Коли Матсів син Матс повернувся, ведмідь саме ласував кониною і навіть не думав залишати здобич. Тоді Матсів син Матс стрибнув на спину звірові, начепив на нього хомут, запріг його і ну поганяти. Так і привіз дрова ведмедем. У мизі склав як слід дрова, відпустив свого «жеребця», а сам пішов до суботи спати.
А пан уже думав, як йому спекатися цього наймита з нелюдською силою.
Третього понеділка він послав Матсового сина Матса принести від шведського короля дві діжки золота, а королю вручити грамоту.
Матсів син Матс вирушив у дорогу. Прибувши у Швецію, він сказав охоронцеві, що має вручити королю грамоту. Але охоронець не пустив його, бо король саме обідав. Тоді Матсів син Матс штурхонув його так, що бідолаха покотився зі сходинок, а сам ступив у палац.
Король сидів за столом. Коли він почув, що Матсів син Матс бажає поглянути, чи багато в нього золота, він шмигнув за двері.
З далекої дороги Матсів син Матс дуже зголоднів – тож він сів за стіл і ну наминати все, що було в тарілках.
Тим часом король скликав своє військо, наказав оточити палац і відкрити вогонь з гармат. Матсів син Матс спокійно їв собі далі, і, коли перше ядро розбило перед ним тарілку з юшкою, він гримнув:
– Що за чорт там горохом сипле!
Не дочекавшись короля, Матсів син Матс сам знайшов скарбницю, звалив на спину чотири діжки золота і подався додому, аніскільки не зважаючи на стрілянину.
Прийшовши в рідний край, він оддав дві діжки золота панові, а дві лишив собі. Пан відпустив наймита зі служби і звелів прийти до комори по плату, куди поспішив і сам.
Матсів син Матс узяв своє мотуззя і, коли пан дозволив узяти стільки, скільки він донесе, щільно причинив двері комори, обв’язав її, звалив на спину та й відніс на батькове подвір’я. Вдома відчинив двері, звелів панові вийти і сказав:
– Дарую тобі волю, а мені вистачить комори з добром.
І Матсів син Матс жив довго й щасливо.
