Був час, коли всі тварини, птахи і комахи вміли говорити. Коник – стрибунець і тоді жив в полі. І от мавпа задумала його виселити.
Ти маленький і повинен жити в горах, – сказала вона коникові – стрибунцеві, – а я велика, і мені потрібно жити в полі.
– Моя мати народила мене в полі, заперечив коник – стрибунець – тому я тут і живу, а в гори я не піду! – Не хочеш добром йти, то будемо битися. Хто виявиться сильнішим, той і буде жити в полі.
Коникові – стрибунцеві нічого не залишалося, як погодитися:
– Ну що ж поборемося. Приходь завтра після полудня.
Але мавпі не терпілося, і вона ще на світанку спустилася з гір зі своїми подругами. Всі вони були з палицями. Де ти там ?! Виходь на бій! – закричала мавпа. Але коник – стрибунець відповів: Зараз роса, я не буду боротися. Ось підніметься сонце нехай висушить траву, тоді прийду.
Зійшло сонце, роси як і не бувало. Тепер будеш боротися? – запитала мавпа.
Давай – відповів коник – стрибунець і тут же схопився за кінчик носа однієї з мавп. Інша мавпа побачила це і крикнула подрузі: Не рухайся, у тебе на носі коник – стрибунець, я його зараз вб’ю. Змахнула вона палицею і щосили вдарила її по носі. Та впала мертвою. А коник – стрибунець давно вже перестрибнув на іншу мавпу. Так коник і стрибав з однієї мавпи на іншу, а ті, ганяючись за ним, вбивали одна одну.
Зрештою залишилася в живих лише одна мавпа – та сама, яка почала суперечку. А коник був цілий і неушкоджений.
Ну як? Хто сильніший? – запитав коник. – Будеш ти тепер в горах або все ще хочеш сюди перебратися? – Залишуся в горах, – похмуро відповіла мавпа. – Ти переміг. Не жити мені в полі.
Ось чому і до тепер мавпи живуть в горах, а коники- стрибунці в полі.
