Жили на світі чоловік із дружиною і було в них так багато дітей, що прогодувати їх усіх вони не могли. Довелося їм відвести трьох дочок у ліс і там залишити. Дівчата блукали – блукали лісом, зголодніли, а вже почало смеркати. Нарешті, бачать — попереду вогонь горить, от вони і пішли на нього. Дісталися якоїсь хати і постукали у двері. З дому вийшла жінка і запитала:
— Чого вам треба?
Дівчата просяться:
— Дозвольте переночувати і дайте нам поїсти!
— Не можу, – сказала жінка. — Чоловік у мене велетень. Повернеться додому і вб’є вас.
Дівчатка стали її просити:
— Впустіть нас! Ми хоч трохи посидимо. І підемо раніше, ніж ваш чоловік повернеться!
Жінка впустила дівчат, посадила їх перед вогнем, дала їм хліба та молока. Але тільки вони почали їсти, як пролунав гучний стукіт у двері, і хтось сказав страшним голосом:
Фі-фай-фо-фам,
Дух людини чую там!
Хто це у тебе, жоно?
— Та це три бідні дівчинки, — відповіла та. — Замерзли, зголодніли. Вони скоро підуть. Ти вже їх не чіпай, чоловіче!
Велетень нічого не відповів, сів за стіл, наївся від пуза, а дівчатам наказав залишитися ночувати. Спати їх поклали на одному ліжку з трьома дочками велетня.
Молодшу сестру звали Моллі Ваппі, і вона була дуже розумною дівчинкою. Коли вони йшли спати, велетень надів на шию їй та її сестрам солом’яні шнурки, а своїм дочкам — золоті ланцюжки. Моллі Ваппі помітила це, зрозуміла, що діло нечисте, і вирішила бути напоготові. Почекала, доки всі не заснули міцним сном, а тоді вислизнула з ліжка, зняла з себе і сестер солом’яні шнурки, а з дочок велетня золоті ланцюжки. Одягла солом’яні шнурки на дочок велетня, а золоті ланцюжки на себе і на сестер і знову вляглася.
Посеред ночі велетень підвівся, узяв в одну руку важку палицю, а другою намацав у темряві солом’яні шнурки. Потім ударив палицею своїх власних дочок і вбив їх, а сам знову ліг і заснув задоволений —він був певен, що вбив подорожніх дівчат.
Тут Моллі Ваппі подумала, що настав час бігти, і якомога далі. Розбудила сестер, звеліла їм не шуміти, і всі три вислизнули з будинку і — навтьоки. Бігли-бігли до самого ранку, доки не побачили перед собою палац. А це був палац самого короля, і Моллі ввійшла туди і розповіла королеві про все, що сталося. На це король їй і каже:
— Ну, Моллі, ти дівчина розумна, – самого велетня перехитрила. А спробуй схитрувати ще! Дістань у велетня меч, що висить на спинці його ліжка, і я видам твою старшу сестру за мого старшого сина!
Моллі сказала, що постарається. Повернулася вона назад, тихенько і непомітно зайшла до будинку велетня і сховалась під його ліжком.
Ввалився велетень додому, наївся від пуза і ліг спати. Моллі зачекала, поки він не захропів, вилізла з-під ліжка. Перелізла через велетня і зняла з нього меч. Але коли вона перетягувала меч через ліжко, він задзвенів і велетень одразу ж прокинувся. Моллі з мечем у руках кинулась тікати геть.
Моллі все бігла і бігла, поки не добігла до «Моста-тонкого-як-волосок». Вона перебігла по мосту, а велетень побоявся— зупинився і крикнув:
— Ну, стережись, Моллі Ваппі! Посмій тільки ще раз прийти!
— Мені лише два рази, мостом залишилось пройти! – відповіла Моллі і втекла.
Так Моллі дістала королю меч велетня. І старший син короля одружився з її старшою сестрою.
Тут король і каже Моллі Ваппі:
— Молодець, Моллі! Спритно ти все це зробила! Але спробуй схитрувати ще спритніше. Візьми гаманець, що лежить у велетня під подушкою, і я видам твою другу сестру за мого другого сина.
І Моллі знову відповіла королеві, що постарається. Ось пішла вона до велетня, прокралася до його кімнати і сховалася під ліжком. А коли велетень повечеряв і захропів, вилізла, засунула руку під подушку і витягнула гаманець. Але не встигла вона вибігти з дому, як велетень прокинувся і кинувся за нею.
Моллі все бігла і бігла, поки не добігла до «Моста-тонкого-як-волосок». Моллі перебігла по мосту, а велетень побоявся — зупинився і крикнув:
— Ну, стережись, Моллі Ваппі! Посмій ще раз прийти!
— Мені лише один раз мостом залишилось пройти – відповіла Моллі і втекла.
Так Моллі дістала королю гаманець велетня. І другий син короля одружився з її другою сестрою.
Тут король і каже Моллі Ваппі:
— Розумна дівчина, Моллі! А якщо виявишся ще розумнішою і стягнеш у велетня з пальця обручку, я видам тебе за свого молодшого сина!
Моллі сказала королеві, що постарається. І ось вона знову пішла до велетня і сховалася в нього під ліжком. Велетень незабаром повернувся додому, наївся від пуза, завалився спати і захропів на весь будинок.
А Моллі вилізла, піднялася на ліжко, взяла велетня за руку і стала знімати обручку. Крутила, крутила її, нарешті зняла, але тут велетень як прокинеться та як схопить її.
— Нарешті я тебе впіймав, Моллі Ваппі! – вигукнув він. — Ну, кажи: якби я тобі так допік, як ти мені, щоб ти зі мною зробила?
— Я б посадила тебе в мішок разом з кішкою і собакою, — відповіла Моллі, — а ще б засунула туди нитки, голку та ножиці. Потім повісила мішок на стіну, а сама б пішла у ліс за палицею. Вибрала саму товсту палицю, а вдома поклала мішок на підлогу і почала тебе молотити, доки б ти дух не випустив.
— Ну що ж, Моллі, — сказав велетень, — так я і зроблю!
Дістав велетень мішок, запхав у нього Моллі, засунув туди кішку з собакою, та ще нитки, голку та ножиці, повісив мішок на стіну, а сам пішов у ліс за палицею.
Ось сидить Моллі в мішку і співає:
— Ой, якби ви тільки бачили те, що я бачу!
— А що ти бачиш, Моллі? – Запитує її дружина велетня.
Моллі їй жодного слова у відповідь — усе тільки співає-співає:
— Ой, якби ви тільки бачили те, що я бачу!
— Дай мені посидіти в мішку замість тебе, Моллі! — попросила дружина велетня. — Я хочу подивитись, що ти там бачиш.
Моллі прорізала ножицями дірку в мішку, взяла голку з нитками і вистрибнула геть. Потім допомогла дружині велетня залізти в мішок і міцно зашила його.
Дружина велетня посиділа-посиділа в мішку, нічого не побачила і почала проситися на волю. Але Моллі її й не слухала — сховалася за дверима й чекає.
Ось повернувся додому велетень із цілим деревом у руках, зняв зі стіни мішок і давай молотити по ньому щосили. Дружина кричить йому:
— Чоловіче, та це ж я, твоя жінка!
Але тут собака загавкав, кіт занявкав, і велетень не впізнав голосу своєї дружини. Тим часом Моллі вислизнула з-за дверей, а велетень помітив її і побіг навздогін.
Моллі все бігла і бігла, поки не добігла до «Моста-тонкого-як-волосок». Моллі перебігла по мосту, а велетень побоявся — зупинився і крикнув:
— Ну, стережись, Моллі Ваппі! Посмій ще раз прийти!
— Та навіщо, роззяво, тепер мені сюди приходити? – відповіла Моллі і втекла.
Принесла Моллі королю чарівну обручку і вийшла заміж за молодшого принца. А велетня вони більше у житті не зустрічали.
