Задовго до часів короля Артура та лицарів Круглого столу правив Східною Англією король, який жив разом зі своїм почтом у Колчестері.
Коли він був у розквіті своєї слави, померла його дружина — королева. Вона залишила йому єдину доньку, років п’ятнадцяти від народження, таку гарну і добру, що всі їй дивувалися. Та ось король почув про одну дуже багату леді — вдову з єдиною дочкою— і вирішив на ній одружитися, хоча леді ця була потворна горбата стара з гачкуватим носом. Та й дочка її виявилася бридкою та огидною, злою та заздрісною — словом, з того ж тіста, що й її мати.
Через кілька тижнів король у супроводі своїх слуг привіз свою потворну наречену до палацу, де їх і повінчали.
І не встигла нова королева оселитися в палаці, як налаштувала своїми брехливими наклепами короля проти його красуні доньки. Молода принцеса побачила, що батько її розлюбив, і не захотіла більше залишатися при дворі. Якось зустріла вона батька в саду і зі сльозами на очах попросила його відпустити її — сказала, що хоче йти шукати щастя деінде.
Король погодився і наказав дружині дати принцесі в дорогу все, що вона забажає. Принцеса пішла до королеви, і та дала їй шмат чорного хліба і кавальчик черствого сиру в полотняному мішку та пляшку прокислого вина. Жалюгідним був такий посаг для королівської доньки, але принцеса взяла все, що їй дали, подякувала і рушила в дорогу.
Вона йшла через гаї, ліси та долини і, нарешті, побачила старого, що сидів на камені біля входу до печери. Старий привітався з нею:
—Доброго дня красуне! Куди так поспішаєш?
— Іду щастя шукати — відповіла принцеса.
— А що в тебе в мішку та в пляшці?
— У мішку маю хліб і сир, а в пляшці смачне неміцне вино. Чи не хочеш скуштувати?
— Із великим задоволенням! – відповів старий.
Дівчина виклала всю їжу і запросила старого. Старий поснідав, подякував їй і сказав:
— Тобі зустрінеться густа огорожа з колючого чагарника. Через неї важко пробратися. Але ти візьми в руки ось цей прутик, тричі змахни і скажи: «огорожа, огорожа, дай мені пройти», і вона відразу розступиться. Підеш далі і побачиш колодязь. Сядь на його край. Тут нагору спливуть три золоті голови і заговорять із тобою, зроби все, про що вони тебе попросять.
Принцеса пообіцяла, що так і зробить, і попрощалася зі старим. Ось підійшла вона до огорожі, тричі змахнула прутиком, і живопліт розступився і пропустив її. Потім принцеса підійшла до колодязя, але не встигла вона сісти на його край, як спливла золота голова і заспівала:
Вмий мене, причеши мене
Та на берег поклади мене,
Щоб я добряче висохла,
І гарною здалася
Тому, хто повз пройде.
— Добре, – відповіла принцеса.
Взяла голову до себе на коліна, розчесала їй волосся срібним гребенем, потім поклала її на жовтий пісок.
Тут спливла друга голова, а за нею третя, і обидві вони попросили про те, що й перша.
Принцеса виконала всі їхні прохання, потім дістала свої запаси і взялася за їжу.
А голови тим часом радилися:
— Чим обдарувати нам цю дівчину за її доброту?
І перша голова сказала:
— Я зроблю її такою красунею, що її покохає найкрасивіший король на землі.
Друга сказала:
— А я обдарую її таким ніжним голосом, з яким не зрівняється навіть спів солов’я.
А третя сказала:
— Мій дар буде не гірший. Вона дочка короля, і я зроблю так, що вона стане дружиною найбільшого володаря світу. Ось як я її ощасливлю.
Принцеса опустила голови назад у колодязь і пішла далі. Невдовзі вона зустріла молодого короля, що полював у парку зі своєю свитою. Принцеса хотіла сховатися, але король помітив її, підійшов і коли побачив, як вона прекрасна, і почув її ніжний голос, відразу ж закохався і попросив стати його дружиною.
Наречений дізнався, що вона дочка колчестерського короля, і як тільки вони одружилися, вирішив поїхати до її батька. Молоді приїхали у кареті, прикрашеній золотом та самоцвітами.
Здивувався старий король, коли дізнався, як пощастило його дочці, а молодий король розповів йому про все, що сталося. Весь двір радів щастю принцеси, тільки зла королева і її потворна дочка мало не луснули зі злості і заздрощів.
Бенкети, веселощі та танці тривали багато днів. Нарешті молоді поїхали додому, захопивши з собою придане, яке батько дав своїй рідній дочці.
Тут потворній принцесі спало на думку, як що її сестрі так пощастило, коли вона пішла світом щастя шукати, то і їй теж пощастить. Ось оголосила вона матері, що також піде щастя свого шукати, і її зібрали в далеку дорогу. Зшили їй багате вбрання, дали на дорогу і цукру, і мигдалю, і солодощів; а ще прихопила вона з собою величезну сулію солодкого вина і пішла зі своїми припасами тією ж дорогою, що і її сестра.
Підійшла вона до печери, і старий запитав її:
— Куди поспішаєш, дівчино?
— А тобі що до того? – відповіла вона.
— А що в тебе в мішку та в пляшці? — спитав він.
— Щось є, та не про вашу честь, — відповіла вона.
— А ти не даси мені трохи, — попросив старий.
— Ні шматочка, ні ковтка, щоб тобі подавитись!
Старий насупився і сказав:
— Чекає на тебе гірка участь.
Принцеса пішла далі і незабаром підійшла до живоплоту. Помітила в огорожі просвіт і вирішила, що перейде. Та так не сталося: кущі зімкнулися, і колючки вп’ялися в її тіло. Ледве продерлася вона через хащі. Колючки покололи її до крові, і вона почала шукати воду, щоб умитися. Озирнулась, бачить — колодязь. Тільки сіла на край колодязя, як спливла нагору золота голова і почала просити:
Вмий мене, причеши мене
Та на берег поклади мене,
Щоб я добряче висохла,
І гарною здалася
Тому, хто повз пройде.
Але не встигла вона замовкнути, як зла принцеса вдарила її пляшкою і сказала:
— Ось тобі замість вмивання!
Тут спливла друга голова, а за нею третя, але принцеса зустріла їх не краще. І тоді голови почали радитися, якими нещастями покарати злу принцесу.
Перша голова сказала:
— Нехай її лице вразить віспа!
Друга сказала:
— Нехай голос її стане таким скрипучим, як у дракона!
Третя сказала:
— Хай вона вийде заміж за бідного сільського шевця!
Ось так.
Принцеса пішла далі і прийшла нарешті до якогось містечка. День був базарний, і на вулицях юрмилося багато народу. Але як тільки люди побачили потворне обличчя принцеси і почули її скрипучий голос, всі розбіглися; тільки бідний сільський швець залишився.
Незадовго до того довелося йому лагодити взуття одному старому самітнику. А в того грошей не було, і він дав шевцеві замість плати баночку з маззю від віспи та склянку з настоянкою від скрипучого голосу. Швець пожалів дівчину, підійшов до неї і спитав, хто вона така.
— Я пасербиця колчестерського короля, — відповіла принцеса.
— Ага, ось як, — сказав швець. — Ну, а якщо я тебе вилікую — зроблю так, щоб і твоє лице і голос стали такими як були, —візьмеш мене в чоловіки?
— Звичайно! – відповіла вона. – З радістю.
І швець за кілька тижнів своїми зіллями вилікував принцесу. Вони повінчалися і поїхали до замку Колчестера.
Як дізналася королева, що дочка її вийшла заміж за якогось жебрака шевця, так розлютилася, що повісилася зі злості. А старий король зрадів, що так швидко позбувся її, і на радостях подарував шевцеві сто фунтів, з умовою, правда, щоб подружжя одразу залишить його двір і поїде кудись подалі, в глуху місцевість.
Так вони й жили багато років: швець лагодив чоботи, а дружина скручувала йому нитки.
