Мужик поїхав до лісу ріпу сіяти. Оре там, працює. Прийшов до нього ведмідь:
— Мужик, я тебе заламаю.
— Не ламай мене, ведмедику, краще давай разом ріпу сіяти. Я собі візьму хоч корінці, а тобі віддам вершки.
— Нехай так, — сказав ведмідь. — А коли обдуриш, то в ліс до мене хоч не йди.
Сказав і пішов до діброви.
Ріпа виросла велика. Мужик приїхав восени копати ріпу.
А ведмідь з діброви вилазить:
— Мужик, давай ріпу ділити, мою частку віддавай.
— Гаразд, ведмедику, давай ділити: тобі вершки, мені корінці.
Віддав мужик ведмедю все бадилля.
А ріпу поклав на віз і повіз у місто продавати.
Назустріч йому ведмідь:
— Мужик, куди ти їдеш?
— Їду, ведмедику, в місто корінці продавати.
— Дай-но покуштувати — який корінець на смак?
Мужик дав йому ріпу.
Ведмідь, як з’їв:
— А-а! — заревів. — Мужик, обдурив ти мене! Твої корінці солоденькі. Тепер не їдь до мене в ліс по дрова, а то заламаю.
На другий рік посіяв мужик на тому місці жито.
Приїхав жати, а вже ведмідь на нього чекає:
— Тепер мене, мужик, не обдуриш, давай мою частку.
Мужик каже:
— Нехай так. Бери, ведмедику, корінці, а я собі візьму хоч вершки.
Вони зібрали жито. Віддав мужик ведмедю корінці, а жито поскладав на віз і повіз додому.
Ведмідь бився, бився, нічого з корінцями зробити не зміг.
Розсердився він на мужика, і з того часу у ведмедя з мужиком пішла ворожнеча.
