ДІЯ III
КАРТИНА ДЕВ’ЯТА
Темний вечір Між корінням прибережних дерев співає невидима вода. Скрипнули двері Мавриної землянки, затремтів вогник свічечки. В його одсвіті окреслюються постаті черниці і Маври. Бони підходять до річечки, стають на кладці.
Черниця. Мир душі твоїй, сестро, мир і спокій.
Мавра. Спасибі.
Черниця. Єдиний милостивий господь не відкидається від грішників, не відкинеться і від тебе. Ми ждемо тебе, сестро. Врата нашого храму відчинені для тебе, і вони святістю своєю зачинять твій гріх од світу. Завтра ми ждемо тебе.
Мавра. Але…
Черниця (строго). Що “але”?
Мавра. Я звикла жити між людьми.
Черниця. Люди хитаються од усяких вітрів, і отверділість їхніх сердець твоє розчавить. Чи ти за колгоспом жалкуєш? Все одно ласки там не дочекаєшся, хліба не наїсишся. Завтра ми ждемо тебе.
Мавра. Я хліб заробляла руками, а не молитвами.
Черниця. І в нас в де руки прикласти — і денно, і нощно.
Мавра (прислухається до гомону води). Я люблю, як у корінні співає вода.
Черниця. У нас ти почуєш янгольський спів і правдомовне слово.
Мавра. Життя, життя… Що ти є?
Черниця. Ось даю тобі святу свічечку, вона може згоріти до корінця, і її можна погасити. Оце і є життя. (Гасить свічечку).
Як немовля, схлипнула вода.
Ми завтра ждемо тебе, сестро.
Чути схлип Маври і спів води у корінні. Затемнення.
Землянка. Біля невеликої печі порається Мавра. На ріжку стола горить свічечка. Щось заворушилось угорі. В Маври болісно звузились дикуваті очі. В землянку входить Марко Безсмертний.
Безсмертний. Добрий вечір, жінко добра.
Мавра. Ви прийшли мене на роботу гнати?
Безсмертний. А ти боїшся її, що одразу вхопилась за кочергу?
Мавра. Не боюсь, але робити в колгосп не піду. І не агітуйте мене, агітували різні… Нікому, нікому я тепер не вірю.
Безсмертний (спокійно). І це може бути.
Мавра. Що може бути?
Безсмертний. Те, про що говориш ти. Окривдить хтось людину раз, окривдить вдруге — і захитається в неї віра… Тебе хто зобидив?
Мавра. Хто ж нашу сестру не зобиджає. Доброго чого не допросишся, від лихого не відіб’єшся, та ще тоді, коли вдова має хоч трохи якоїсь краси, будь вона…
Безсмертний. Чисту правду кажеш: ще дуже свинуваті ми, чоловіки.
Мавра. Наговорили вам всякого на мене?
Безсмертний. Сама розумієш, не маленька.
Мавра (болісно). Не маленька… І хай плещуть. Не важко осудити людину, а хто їй порадить, як у світі прожити?.. От і ви стали головою, почали порядок наводити, вже комусь лісом пособили, людям городи орете, а хто мені моє горе зоре?
Безсмертний. Ще нема того плугатаря, який міг би зорати горе… А город ми тобі завтра зоремо.
Мавра (з підозрою). Завтра? За яку ж таку ласку будете орати мені?
Безсмертний. Не за ласку, не за твою роботу, а за твою судьбу.
Мавра. За мою судьбу? А ви знаєте, яка вона?
Безсмертний. Чому ж не знаю — вдовина.
Мавра враз зойкнула і заплакала.
(Підвів її до столу, посадив на стілець). Ти чого, жінко добра?
Мавра. Тепер ви все знаєте про мою долю.
Безсмертний. Нічого я не знаю.
Мавра. Так будете знати. І всі будуть знати… Я з дитям ходжу. Що мені робити з ним у цьому світі? Тому й: на роботу не виходжу, щоб відтягнути людський поговір, та не можу відтягти своє безталання — дитя незаконне у мене.
Безсмертний. І не говори, і не думай такого. Чого не буває у житті? Знай: любов може бути незаконною, а діти всі законні. І ми вже не судді їхні, а батьки, вихователі.
Мавра. Справді? Ви так думаєте, що всі діти законні? А я його вбити хотіла.
Безсмертний. І як ти могла таку погань у голову впхнути! Ти ж мати, чуєш — мати!
Мавра. На яку всі будуть пальцями тикати.
Безсмертний. Зовсім не втішу тебе — всякі е ще люди, і дурень може пальцем чи словом розітнути душу, як ножем, але від цього розуму в нього не побільшає.
Мавра. Коли б так батько говорив.
Безсмертний. Хто він?
Мавра. Хіба не догадуєтесь? Безбородько… Все до однієї баби посилає, від якої половина жінок переходить на цвинтар.
Безсмертний (гнівно). Плюнь йому в вічі! А він же дітей не має. Чого б і не порадуватись цим?
Мавра. Порадуватись? Ви справді так думаєте чи втішаєте мене, дурну?..
В цей час тихо, по-злодійськи відчинились двері і в землянку ввійшов Безбородько. Побачивши Марка, він злякано кліпнув повіками, зірвав картуза з голови.
Безсмертний. Хоч тут зустрілись, коли не можна на полі побачитись.
Безбородько (боязко попасував на Мавру). А чого, практично, ти тут? Наче сюди й не по дорозі.
Безсмертний. Чого я тут? Прийшов сказати Маврі, щоб виходила на роботу.
Безбородько (полегшено). Роботу, роботу підганяєш! За все хапаєшся, та всього не переробиш! А я, грішним ділом подумав собі: чи не сподобалась тобі, практично Мавра?.. Чом не красуня? З новим головою, та ще з удівцем, гарна вдова ніколи не пропаде. Став, Мавро, на стіл якусь паленуху. Як ти на це дивишся?
Безсмертний. А чого ж — можна. І знаєш, за що я хотів би випити?
Безбородько. Знаю: за якісь нові ідеї. Вгадав?
Безсмертний. Ні, не вгадав. Ми вип’ємо за твого сина чи доньку, яку народить Мавра.
Безбородько (оторопівши од переляку). Їй… ти все, практично, знаєш? (До Маври). Нащо ти сказала? Іще не пізно щось зробити… (До Безсмертного). А ти радієш?..
Безсмертний. Радію, Антоне. Але не так, як подумалось тобі. Хіба це не радість, що в тебе, нарешті, буде дитина, що ти теж станеш батьком, а не безплідним деревом? Вип’єм за це?
Безбородько. Я краще отрути вип’ю, аніж запиту її дитя на своє ім’я! І хто доведе, що воно моє? (Вискакує з землянки).
Мавра (крізь сльози). Ще дитя не народилось, а батько відмовився од нього.
Безсмертний. Хіба то батько? Запишеш своє дитя на моє ім’я.
Мавра. Ой, Марку Трохимовичу!.. Як же ви своє ім’я…
Безсмертний (як може, утішав Мавру). Заспокойся, жінко добра… Головне ж не ім’я, а життя.
Мавра. І хто його знає, що таке життя?.. (Плачучи, віддирав од столу свічку і кидає її в піч).
