КАРТИНА ШОСТА
Кабінет секретаря райкому. В кабінеті Борисенко, Кисіль, Броварник та інші члени бюро.
Кисіль (до Борисенка). Коли рубати, то треба рубати до пуповини! Можна й пуповину зачепити.
Борисенко. Ви, бачу, в кавалерії служили?
Кисіль. Ні.
Борисенко. Ав яких родах військ?
Кисіль. У мене броня… Серце підкачало. Але яке це має значення?
Борисенко. Серце завжди має якесь значення. Продовжуйте.
Кисіль. Я й кажу; Безсмертного без антимоній треба віддати під суд, а там — стаття знайдеться.
Борисенко. Нащо отак одразу за статтю хапатись? У вас же серце…
Кисіль. А що з такими анархістами робити? Я сам знаю, що Безбородько не геній, але він такий, що за всяку ціну виконає план.
Броварник. Ох і дорого за ціну таких негеніїв розплачуються люди!
Кисіль. Під захист берете дружка? І не помічаєте, що він підігріває антидержавні настрої.
Борисенко. Наприклад?
Кисіль. Теоретично, розпустив демагогію, що в сільському господарстві накручено різних вузлів і вже, теоретично, хапається за всякі фокуси про додаткову оплату.
Борисенко. Інтересно, що це за фокуси?
Кисіль. Каже, що через два-три роки дядько засиніле державу хлібом і сам буде мати вдосталь хліба й до хліба, якщо ми не будемо йому заважати. Виходить, ми — партія і Радвлада — заважаємо йому?
Броварник (махнув рукою). І профспілки теж…
Борисенко (до Броварника). Що ви скажете на це?
Броварник. Я хочу так сказати… що ліпше помовчу!..
Кисіль. Отак і краще! Хай помовчить вус, коли бороду бриють!
Борисенко. Значить, Безсмертному, за вашими словами, заважають…
Кисіль. Партія, Радвлада і взагалі все начальство.
Броварник (люто зиркнув на Киселя). Та не слухайте його!
Борисенко. Ви ж хотіли помовчати!
Броварник. Перехотів! У мене є до вас питання.
Борисенко. До мене чи до Андрона Потаповича?
Броварник. До вас. Чи не доводилось вам помічати деяких таких: коли хвалять їх — вони всі похвали з радістю кладуть собі в кишеню. Але тільки хоч мізинцем торкнись до них проти шерсті, вони зразу ж закричать, що в небезпеці все начальство, влада й комунізм! І розів’ють діяльність!..
Кисіль. Це ви про мене?
Броварник. Ні, це я… теоретично…
Кисіль. А проти планів не виступав Безсмертний?
Броварник. Виступав, але як! Він казав, що кожен колгосп повинен мати один державний план, а не те безладдя, коли з нього випотрошують усе і всі, кому не ліньки.
Борисенко. Так-так. А що він говорив про додаткову оплату?
Броварник. Кожному, хто виростив надплановий урожай, не шкодуючи, віддавати хоча б половину його, і тоді…
Кисіль. І тоді, мовляв, заспіває хліборобська доля. Він тепер ще про пісні думає! Оце усе разом і зветься — куркульські тенденції, бухарінщина і хуторянські пережитки.
Борисенко. Хліб ніколи не був пережитком, а от безхліб’я — це пережиток: він сотні років тягнеться за вами.
Броварник. Про це трудніше думати, аніж навіть посівне вибирати з комори.
Кисіль. Не тільки з комори, з рота вирвемо, коли треба виконувати план.
Броварник. А що від такого господарювання далі буде? Ви думали? Чи ваші металеві конструкції наперед не думають?
З приймальної входить секретарка.
Секретарка. Іване Артемовичу, Безсмертний прибув.
Борисенко. Хай заходить. І запросіть всіх, кого ми викликали з цього питання.
Секретарка виходить. Члени бюро займають місця. В кімнату входять Безсмертний, Безбородько, Задніпровський, дід Євмен, Шавула. Всі сідають.
(Звертається до Безбородька). Ну, розказуйте, товаришу Безбородько, про те, що понаписували в різні інстанції. (Показує папірці). Там зрозуміли, що у вашому селі почався всесвітній потоп.
Безбородько. Іноді й ложка води бував гірше потопу. Розповідь моя, практично, буде короткою. Не секрет ні для кого, що працювати нам зараз трудно і важко. Труднощі на труднощах їдуть і труднощами поганяють. І от, коли ми так-сяк мобілізуємо маси на виконання державних завдань, знаходяться всякі і різні типи. Саме таким виявився Марко Безсмертний. Загнавши мене пістолетом у воду, він підірвав мій авторитет серед несвідомої маси. А що значить підірвати авторитет голови? Це підкопуватись під основи внутрішньої політики і державності. Тепер з мене сміються ті, хто побував в окупації і до кого ще треба всіляко приглядатися і пересівати на решеті чи й ситі.
Задніпровський. Чого ж ви людям вибиваєте очі окупацією?
Борисенко. Товаришу Безсмертний, ви уважно вислухали скаргу?
Безсмертний. Навіть дуже уважно.
Борисенко. Вас товариш Безбородько ніде не обмовив?
Безсмертний. Мене — ні, а людей обмовив окупацією! Рани лікують, а не ятрять.
Борисенко. Це вірно! Ну, а в історії з Безбородьком ви свою, як би її назвати, помилку визнаєте?
Безсмертний. Ні.
Борисенко. Чому?
Безсмертний. Мене змалку батько-матір учили б шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, особливо материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і відстань між людиною і мавпою.
Кисіль. Це вже філософія, а не відповідь на запитання.
Безсмертний. А ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, сонця.
Кисіль. Філософи! А чому все-таки, філософе, свого пістолета в міліцію не занесли? За цю філософію можна відхопити від трьох до п’яти років.
Безбородько. Безсмертному легко було воювати персональним пістолетом зі мною, абсолютно беззбройним і непідготовленим. Хай він краще розкаже, як воював на фронті і що там заслужив. У нас у селі пішли чутки, що й там він анархію накоїв і його позбавили нагород, словом, розжалували…
Задніпровський. Це наклеп.
Безбородько. Щось і на вас ніби забагато наклепів пишеться. Практично, побачимо, що вийде з них.
Борисенко (Безсмертному). Було таке?
Безсмертний. Ні, не було!
Борисенко. Нагороди маєте?
Безсмертний. Маю.
Безбородько. Хай покаже!
Безсмертний. Навіщо, Антоне? Це тобі невигідно…
Броварник. Показуй, Марку, коли є що показувати…
Безсмертний. Не звик хвалитися, але коли таке діло… (Розстебнув шинелю).
Всі присутні на грудях Безсмертного побачили серед орденів і медалей і Золоту Зірку Героя.
Броварник. Ах ти, боженьку мій, нічогенько собі у нахватав заслуг і мовчав!
Дід Євмен (до Безбородька). Антоне, як твоє морально-політичне состояніє?
Борисенко (посміхнувся). Що ж ви, товаришу Безбородько, так, практично, помилилися? (До Безсмертного). Не легко було стільки заробити?
Безсмертний. Спочатку було важкенько, а як Героя доскочив — полегшало.
Гордієнко. І на чому ж ти, Марку, Героя заробив?
Безсмертний. На танках, Зіновію Петровичу.
Дід Євмен. І скільки ж ти їхньої фашистської машинерії понівечив?
Безсмертний. В тому бою чотири чи п’ять. Борисенко (насторожено). Як це так: чотири чи п’ять? Такі бої не забуваються.
Безсмертний (задумливо). Таке не забувається… Кисіль (допитливо). Так скільки ж ви, нарешті, танків підбили?
Безсмертний. За чотири точно пам’ятаю, бо тоді я ще був бійцем, а не продірявленим решетом. А п’ятий, не знаю, чи сам при останній пам’яті підбив, чи мої хлопці. Напевне-таки, вони, а мені по великодушності своїй дописали, щоб я став Героєм.
Борисенко (стиха). Молодчина!
Безбородько. От бачите, і примітка знайшлася у геройстві товариша Безсмертного. Тому я хотів би довідатися ще про одно: чи знало командування, що товариш Безсмертний сидів у тюрмі?
В кабінеті залягла мертва тиша. Всі уважно дивляться на Марка.
Безсмертний. Знало. Я не приховував своєї біографії, не кривив совістю ні перед людьми, ні перед смертю.
Борисенко. Що ж, товаришу Безсмертний, зараз вас ударили під серце. Ну, а щоб не було по різних закапелках кривих розмов, закінчимо їх тут, перед людьми. Довелось побувати в тюрмі?
Безсмертний. Не минула тяжка година.
Борисенко. Розкажіть коротко.
Безсмертний. Про яку тільки розказувати? Про царську чи…
Борисенко. А ви там і там встигли побувати?
Безсмертний. Встиг скуштувати такого добра…
Борисенко. Про царську вам не дорікнуть. Говоріть про іншу.
Безсмертний. Може, краще не треба — це декому дуже не сподобається.
Борисенко. Декому й сидіти не подобалось, а йому й досі цим виїдають серце. Коли можете,— говоріть…
Безсмертний. Вдруге посадили мене в тридцять сьомому році. Тоді я був головою колгоспу. А хтось із пильних тоді й настрочив, що до мене треба придивитись — чого я так швидко вирвавсь у передові.
На цих словах Безбородько неспокійно засовався на стільці.
І цього було досить, щоб я опинився за гратами… Мій слідчий Чорноволенко страшенно допитувався, хто мене завербував.
При згадці прізвища слідчого Кисіль напівпідвівся з місця, хотів щось сказати, але передумав, витер чоло і важко сів на стілець.
Затемнення.
Там, де стояв Марко, стрепенулась дивовижна музика Шопена, а на другому кінці сцени забряжчали тюремні ключі. Від несумісності цих звуків, мов людська душа, зойкнула музика, та не вбила брязкіт ключів. Блиснув електричний ліхтарик, окреслив у тюремному коридорі тіні наглядача і Чорноволенка.
Наглядач. Усе чогось не спиться вам?
Чорноволенко. Ми не маємо права спати, коли біля нас, коли навкруги нас і за нами причаїлись вороги.
Наглядач. Знаєте, як прозвали вас?
Чорноволенко. Як?
Наглядач. Майстром групових викривань.
Чорноволенко. Бо треба так дивитись на життя: а — кримінальний злочин людина може зробити без спільників; бе — політичний злочин неможливий без груп. Допитуєш одного — витягай з нього й групу. Тому й не спиться.
Наглядач. Це вже тепер не спиться, а що буде, коли старість стане на поріг?
Чорноволенко (з підозрою). Ти про що?
Наглядач. Про безсоння, що попереду. Яке воно буде?
Вони тихцем зупинились біля однієї камери. А в цей час із другої обізвався тихий голос Безсмертного.
Голос Безсмертного: “У нашому роду всі полюбляли музику, дід і батько по слуху грали на скрипочці, грав і я… Та найбільше завмирала душа від етюдів Шопена. Не раз до мене в колгосп прибігала донька: “Тату, Шопена грають!” І ми тоді припадали до приймача, і мали свято в душі, і краще робили на полі, і веселіше слухали людей і птахів… Ой…”
Другий голос із камери: “Болить?”
Голос Безсмертного: “Болить. Сьогодні ж він юшку робив із мене та все проклятим називав”.
Другий голос: “А ти краще підпиши сяке-таке зізнання, підпиши, бо інакше… Чорноволенко душу вийме”.
Голос Безсмертного: “Доведеться…”.
Чорноволенко підходить до камери Безсмертного, ліхтариком намацує вічко, нахиляється до нього.
Чорноволенко. На літеру “П”. Марко Проклятий.
Наглядач. Безсмертний.
Чорноволенко. Ні, Проклятий.
Наглядач зі скрипом відчиняє камеру.
Затемнення.
Потім висвітлюється кімната слідчого. За столом сидить Чорноволенко, змучений Безсмертний прихилився до дверей.
Чорноволенко (не приховуючи радості). От так би й давно, голубчику… Не я тобі казав: у мене й мертве каміння заговорить. Так хто завербував твою душу?
Безсмертний. Полонив мою душу Шопен.
Чорноволенко (перевіряючи написане). Так, так, Шопен. Як звати його?
Безсмертний. Етюд.
Чорноволенко. Завербував Етюд Шопен. Ну, а ти не знаєш, не догадуєшся, де він може бути тепер?
Безсмертний (дивуючись із людської дурості). Десь ходить по усьому світі.
Чорноволенко. Все одно спіймаємо.
Темніє, і тільки музика Шопена владно панує над усім, а далі ми знову бачимо бюро райкому.
Безсмертний. Коли ж згодом мій вирок переглядала трійка, її здивував оцей протокол зізнання. Викликали мене, розпитали і відпустили додому. Отак і врятував мене цей химерний випадок…
Стихай етюд Шопена. Мертва тиша.
Борисенко (по паузі). Нелегка історія… І що ви, Марку Трохимовичу, винесли тоді з в’язниці? Образу, біль, злобу?
Безсмертний. Може, щось із цього й осіло у душі, але, на моє щастя, я кілька днів пробув у камері із старим більшовиком, що знав Леніна. То людина була чиста мов кришталь. Багато чого навчив він мене. Найбільше з його розповідей я запам’ятав вікодавнє оповідання про свічку: людина, мовляв, коли й горить, мов свічка, має своє світло віддавати іншому. Я тоді дав собі клятву: хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, а буду до останку служити людям. З цією клятвою і на війну пішов. А там уже моя свічка ясним вогнем палила і найстрашніші німецькі танки, будь вони прокляті з війною разом!
Борисенко. Що ж нам робити з Безсмертним, чи притягувати до відповідальності, чи рекомендувати головою колгоспу?
Голос членів бюро. Головою колгоспу!
— Цей порядок наведе!
— Хазяїн!
— Не обережний… Не дипломат!
Кисіль. I політичне незрілий.
Борисенко. Влітку на сонці дозріє. Отже — головою!
Кисіль. Млинці можна пекти швидко, але голів… Я не довіряю! Запишіть мою особисту думку.
Борисенко. Записуємо! Більше питань на сьогодні немає. Марку Трохимовичу, зачекайте трохи.
Всі поступово виходять.
Дід Євмен (до Безбородька). Хто ж тепер у районні бібліотекарі піде? (Виходить).
В кімнаті залишаються Борисенко і Безсмертний.
Борисенко. Не гніваєшся на мене, Марку Трохимовичу, що засватав тебе на голову колгоспу?
Безсмертний. Від цього сватання далеко до весілля.
Борисенко. Сподіваюсь, не відмовишся і-
Безсмертний. Відмовитись легко, та комусь же треба братись за найтяжче — за господарювання. Коли вже лад наведемо на землі?
Борисенко. Ти про що?
Безсмертний. Про ножиці між ідеями і тим господарюванням, що віддаляє людей від соціалізму.
Борисенко (насторожено). А не загнув ти, Марку?
Безсмертний. Може, й загнув, про таке не часто випадав нам радитись. Сам хочу розібратися в цьому. Я погоджуюсь, що перша заповідь е першою, але коли ми, як і про першу, заговоримо і про другу заповідь — про хліб насущний на столі хлібороба? Про це декому й за вухом не свербить.
Борисенко. Твоє “декому” означає Киселя?
Безсмертний. Хіба самі не знаєте?.. Чи ж болить киселям серце, коли хлібороб після жнив усі свої трудодні виносить з комори в одному мішечку або торбі? Чи бачать вони, як від цього черствіє хліборобська душа, а разом із нею черствіє без його ласки і земля? Чи розуміє Кисіль, що він своєю політикою жене селянина з широкого поля на свою латку городу, на крадіж і базар? Киселі навіть увірували, що не любов, а їхні погрози вирощують ідеї в голові і хліб на полях. А насправді виростили вони більше аніж треба людських трагедій. За це киселів прилюдно треба… ну, хоча б з усіх посад знімати, як розкрадачів великої людської віри і скарбів революції.
Борисенко (задумливо). Умови задачки вірні, та не легко розв’язувати її вузли. Киселі — не ликом шиті! Спритності і демагогії їм не позичати. Свій душевний мінус вони, як хрест, поклали на селянство, ще й звинуватили його в усяких гріхах.
Безсмертний. Їм тільки б за всяку ціну результати — пуди, центнери, тонни виривати і себе на видноті показувати. За всяку ціну!..
Борисенко. Вірю: во ім’я життя ми віддеремо од коренів життя тих, хто, прикриваючись святим, робить гріш не. Нелегко пройде ця операція, але пройде… Ну, а з чого ж ти думаєш починати головування?
Безсмертний. З чого?.. (Посміхнувсь). З костуріві (Вдарив костуром об коліно, і тільки цурпалки розлетілись по кабінету).
Борисенко (кричить). Навіжений, що ти робиш?
Безсмертний. Почнемо головувати на своїх ногах — досить чужих! (Вдарив удруге костуром і непевними кроками пішов до вікна).
Борисенко. Драматичні ефекти виходять у тебе. А як буде з практичними?
Безсмертний. Допоможіть нам.
Борисенко. Оце заспівав справжнім голосом… Допомогти я тепер можу, чоловіче, тільки словом.
Безсмертний. Нам тільки б землю зорати.
Борисенко. Мало що на сьогодні! Є тепер на район усього шість тракторів, але немає ні краплі горючого. Ні краплі! Може, сам дістанеш?
Безсмертний. Тоді допомагайте словом.
Борисенко. З охотою. Знаєш, як солдат із сокири супу наварив? Викручуйся, Марку, як той солдат, бо зараз ми дуже бідні…
Безсмертний. Єсть, викручуватись! Тільки з доганами не поспішайте.
Борисенко. За ними діло не стане — їх не купувати! Та й чого вартий справжній голова колгоспу без них? У нас деякі одержують догани та й ще дякують з переляку.
Безсмертний. Спасибі за оптимізм.
