КАРТИНА СЬОМА
Землянка. Біля печі порається Ганна Безсмертна. Входить Марко Безсмертний.
Безсмертна (непривітно). То вибрали?
Безсмертний. Вибрали, мамо.
Безсмертна (з насмішкою). А я то думаю: чого це музика увесь час грає та грає?..
Безсмертний. Без музики обійшлось.
Безсмертна. Хіба? Це ж така радість, така радість: моєму сину одразу приписують двісті сорок тисяч боргів, калік замість худоби, комори без зерна, всі акти падежу. А музика не грає! (Починає плакати). З чим же ти у поле виїдеш? Чим же ти орати-сіяти будеш? Злиднями та сльозами?
Безсмертний. І жіночим здоров’ям.
Безсмертна (здивовано). Чим?
Безсмертний. Жіночим здоров’ям, кажу.
Безсмертна (вражено). У тебе, теє… голова не болить?
Безсмертний. Болить, мамо, — і голова, і серце, і печінки. Орати немає чим! Ходжу полем, а в очах мені чорно, і на душі чорно. І які думки не перекидаю в голові, та поки що виходить одно: не плуги, а жінки, дівчата лопатами копатимуть землю. На їхній красі, здоров’ї, на їхніх нових зморшках проросте наш хліб. А чи всі заграниц! і дехто з наших, хто їстиме його, зрозуміють це?
Безсмертна. Гляди, ще деякі скажуть — це неінтересно… Надоїло вже нам село. О, вже перші гості йдуть до тебе.
В землянку входить Безбородько, Шавула, Мамура.
Безбородько. Не сподівався, Марку, бачити нас? Що ж, влада перемінилась, і ми прийшли до тебе з повинною…
Безсмертний (посміхаючись). З повинною чи з каменем за пазухою.
Шавула (розцвів). Дивись, з яким каменем! (Вихопив з кишені пляшку, вдарив у денце).
Безсмертна. Пройшов ти практику.
Мамура. Конєшно! (Кладе на стіл кільце ковбаси і ставить чарки).
Безбородько (підняв чарку). Був я, Марку, і на коні, і під конем, бо не вродився ще той голова, що прожив без хвостів, без гріхів, перекручень чи недокручень. То чи не краще тобі мати трьох сяких-таких спільників, аніж трьох ворогів? Що ти на це скажеш?
Безсмертний (куштує горілку). Міцна!
Безбородько. Законна!.. То як ми будемо жити? В злагоді чи підуть на тебе різні нашепти і заяви: про падіж коней і про те, що ти не ореш, не сієш і що в борги по вуха заліз?
Безсмертний (здивовано). Це ж твоя спадщина!
Безбородько. Сьогодні це все тобі перейшло. З сьогоднішнього дня ти вже, практично, підсудний, а я — свідок! І, повір, нема тобі інтересу загризатись із нами. Хіба не так?
Безсмертний. А що накажеш мені робити з цією папочкою? Ось у ній вісім заяв лежить на Шавулу, а шість на Мамуру. І все за крадіж у коморі…
Шавула. Боженьку мій, аж вісім. (До Мамури). А тобі й тут пофортунило — менший параграф випаде.
Безсмертний. Це вже суд розбереться, кому який параграф. Я в них не розуміюсь. Так що спілки ніяк не вийде з вами… Ну, час уже й відпочивати…
Шавула. Добре тобі говорити про відпочинок. А як нам бути?
Безсмертний. Теж спіть, як можете, відсипайтесь за недоспане.
Шавула. Зарятуй, Марку! Повік цього не забуду.
Мамура. Я теж!
Безбородько. Може, й справді якось замнемо це діло? Все тепер у твоїх руках. Нащо починати головування з судів?
Безсмертний. По правді кажучи, і я так подумав, і не тому, що мені шкода Шавулу і Мамуру, а просто не буде часу роз’їжджати по судах і слідствах. Ви ж закрутите мені веремію аж до Верховного суду?
Шавула. Мамура (разом). А таки закрутимо.
Безсмертний. Тоді зробимо так: ідіть додому, коліть своїх кабанів, а свіжину ще до ранку здайте в комору.
Шавула. Аж цілого кабана?
Безсмертний. Щетину й кишки можете собі залишити. І завтра починайте привчати своїх корів до воза.
Мамура. І без сала, і без молока залишиш нас!
Безсмертний. Я вас не силую. Бачу, вам усе не подобається.
Шавула (зітхнув). Ні, уже подобається. І тоді заявкам не буде ходу?
Безсмертний. Якщо покажете себе в роботі, — після жнив порву цю папочку!
Шавула. Спасибі й на цьому. (Виходить з Мамурою).
Безбородько. Це ти вірно зробив, що не почав судитися. А я, Марку, хочу, якщо погодишся, попрацювати під твоєю орудою. Як ти?
Безсмертний. Не думав над цим.
Безбородько. То подумай. Я тобі ого-го як можу допомогти!
Безсмертний. Чим?
Безбородько. Хоча б тим, що остережу тебе од безрозсудності, од помилок.
Безсмертний. Од яких?
Безбородько. Від сучкуватості твоєї. Дома, коли нікого нема, ти можеш гарячитись, правду говорити, а на людях — поклади язик в кишеню або знайди обтікаємість — вона не підведе. От нащо заївся з Киселем? Свиню тобі він підсунув. Ну, то я можу пособити — покличемо його до себе, сяк-так покаємся, на стіл поставимо хода б смажене порося…
Безсмертний. І це пособить?
Безбородько. Все беру на себе. Організую!
Безсмертний. Ну, організаторе, а коли я поставлю на стіл смажену дулю?
Безбородько. То інша дуля боком вилізе тобі.
Безсмертний. Організатор ти! І ким хочеш робити в мене?
Безбородько. Твоїм заступником.
Безсмертний. Нащо тобі це заступництво?
Безбородько. Ще й питаєш! Рядовим, простим я вже не можу працювати: і розучився, і соромно. Я вже звик бути на сякій-такій видноті: на постах, на трибунах, у президіях, у преніях. Я не зумію, практично, зійти з цієї каруселі.
Безсмертний. Що ж, може, я тебе зроблю своїм заступником, навіть головою згодом.
Безбородько. На вищу посаду вискочиш? І правильно: чого Героєві киснути в селі? Значить, що я маю, практично, зробити?
Безсмертний. Не так уже й багато. По-перше, навчись гарно й привітно дивитись на людей, навчись так скидати перед ними шапку, як перед начальством, і вітайся найкращими словами, а не лайкою і матюком…
Безбородько (з жахом). Це ж ідеалізм! Тоді ніякої дисципліни і роботи не буде.
Безсмертний. Ти не віриш народу?
Безбородько. Народу вірю, а людям — ні! Отже, не хочеш працювати зі мною?
Безсмертний. Не можу. Нема в тебе здібностей керувати.
Безбородько. А ти їх міряв? їх у мене і на область вистачило б, якби рука була хоча б у Києві. Що ж накажеш робити мені?
Безсмертний. Завтра вийти в поле з лопатою.
Безбородько. З лопатою? Себе, свою гордість закопувати? Не дочекаєшся! Гнув ти, Марку, мене, як хотів. Але я ще випрямлюсь — по тобі ж першому вдарю! Так що не дуже з нами заїдайся — маси тобі монумента не поставлять! (Вийшов).
Безсмертна. Славних, сину, дочекався гостей… І це правда, що на Шавулу і Мамуру стільки заяв прийшло?
Безсмертний. То я перебільшив для остраху. Орав же дядько чортом, а я спробую злодіяками… Ех, мамо, аби нам тільки на весну доп’яти з якоїсь казки хоч завалящого чорта! Запріг би я його у трактор…
Безсмертна. Чорта? І в трактор?
Безсмертний. У трактор.
Безсмертна. Нічого не вийде.
Безсмертний. Чому?
Безсмертна. Тепер і чорти порозумнішали — не киснуть у воді, а влаштувались поближче до кеду. О, знов хтось колядує!
Входять жінки і дівчата.
Безсмертний. От і наша землянка зацвіла.
Гордієнчиха. Піддобрюєшся, Марку Трохимовичу?
Безсмертний. І піддобрююсь, і любуюсь вами.
Гордієнчиха. Ох, і хитрий ти лис: загадав нам задачку і обставляє нас… А ми, жінки, дурні — нас ласкою помани, і ми серце викладем…
Безсмертний. Тоді, виходить, і в мене жіноче серце.
Всі засміялись.
Варка. Серце серцем, але нащо стільки садити помідорів і перцю?
Безсмертний. Бо кажуть, Варко, в тебе ще мало перцю.
І знову засміялися всі.
Варка. На це поки що мій чоловік не зобиджається.
Ольга. Від твого перцю його, бідного, і грип не бере. Марку Трохиновичу, думали ми, гадали та по-вашому не буде: двісті п’ятдесят центнерів ми не зможемо виростити. А по двісті спробуємо.
Безсмертний (поліз рукою до потилиці). От халепа! Але де вже моє не пропадало — запишемо двісті! Знайте добрість нового голови! Зараз, люди добрі, на вас уся надія: городина — це свіжа копійка! І треба так зробити, щоб уже хвіст редиски і цибулі нам сяк-так скостив борги. Після редиски в цей же грунт можна буде посадити зимову капусту?
Варка. Можна.
Безсмертний. Ну, а найбільше надіюсь на помідори. Хай у середньому заготівельні і риночні ціни дадуть нам по карбованцю за кілограм, то гектар нам дасть двадцять тисяч.
Гордієнчиха. Чи вискочать ці великі цифри?
Безсмертний. Вискочать, якщо захочете! А щоб діло вірніше було, обіцяю кожній ланці, яка виростить більше двохсот центнерів, половину надпланового.
Варка. Ого!
Ольга. Справді, половину?
Безсмертний. Справді.
Гордієнчиха. Ви хочете, щоб мої дівчата мали справжнє придане?
Безсмертний. Я хочу, щоб вони ставали творцями! Дівчину з сапкою я бачив ще змалку. А я хочу бачити цю дівчину з книгою, з наукою, щоб вона була не робочою силою, а дослідником, агрономом. Такий другий кінець мав додаткова оплата!
Гордієнчиха. Гарно ти тепер говориш, а що нам скажуть, коли урожай зберемо?
Безсмертний. Ви про що?
Гордієнчиха. Про те саме: деякі вважають нас господарями землі до урожаю, а після урожаю ми вже збоку, як сироти, стоїмо.
Варка. А що нам робити з такими, як Мавра?
Безсмертний. Не виходить на роботу?
Варка. Не виходить. Штрафувати треба.
Безсмертний. Війна так штрафувала жінок, що гріх нам братись за таке.
Входять Гайшук і Задніпровський.
(До Гайшука). Ну як?
Гайшук. Ет…
Безсмертний. Не вкипіло?
Гайшук. Та…
Безсмертний. Ну, що?
Гайшук. Ситуація…
Безсмертний. Говори.
Гайшук. Людей багато.
Безсмертний. Хай і вони знають, як нам легко…
Гайшук (розсердившись). Знайшли ми це стерво!.. Морда, як гарбуз, живіт — бурдюком, а очі з перепою кудись на інше місце переселились, і приймає нас це гидомирство з радістю і обіймами: “Виручу вас, як миленьких. Я завжди був за соціалістичний сектор на селі. Для вас і ціну божу встановлю — я вам бочку пального в залізний бак, а ви мені каністру самогонки в мій бак!” (Торкі ну вся рукою живота).
Безсмертний. І ви не могли прищемити йому хвоста?
Задніпровський. Не на такого напали. Спробували законом настрахати, а він ще на сміх нас підняв” “Закон, — каже,— на моєму боці, бо в кого я пальне крав?, У фашистів! Виходить, я підривав їхні економічні і воіенні потенціали, і за це достойний не тільки похвали, а й нагороди, хоча б медальки”.
Гайшук. Фрукт!
Задніпровський. І мусили ми піти на мирову. Що тепер робити?
Безсмертний (обвів очима жінок). Гнати самогон.
Задніпровський. На беззаконня йдемо?
Безсмертний. Може, закон зважить на нашу бідність і трохи приплющить око.
Задніпровський. Але як витріщить свої очі Кисіль! Щонайменше догана вам забезпечена!
Безсмертний. Ну, який голова колгоспу може прожити без догани? Але ми виграєм хоч частку тієї жіночої принади, яка потрібна нам і дітям нашим, народженим і ненародженим.
Задніпровський. Здаюсь! Підтримую! Бо за лицарство до жіночої краси і не таке прощалось!
