КАРТИНА ВОСЬМА
Весняний ранок. За вітряком сходить сонце. На цвинтарі, приклавши руку до очей, стоїть отець Хрисантій, пильно дивиться на дорогу, з якої долинає перестук копит.
Отець Хрисантій. І знову зрю вершника на білому коні! З-під самого сонця вилітає, і знову на шапці червона стрічка. Щось людям глаголить… і мчить, як голуб іорданський. Це вже якийсь знак! І уві сні чогось я бачив знаки-титла огненні… І всіх, окрім Іуди, апостолів. Веселі, наче парубки, сиділи вони за божим столом, замість вина пили буряківку і не жаліли її… Де її тепер не женуть! (Глибокодумно глянув на небо, потім засовістився).
На цвинтар вбігають Задніпровський і Хведько.
Задніпровський (радісно). Перемога! Перемога!
Хведько (захоплено). Ми перемогли!
Влітають у дзвіницю, по східцях підіймаються до дзвонів, а отець Хрисантій у шанобі здіймає руки до бога. Недалеко переможно заграла музика, обізвалися схвильовано-радісш голоси, злетіла пісня.
Отець Хрисантій. Слава Всевишньому і всьому миру хрещеному, воїнству христолюбивому… і різному, і нам, грішним… Де тепер і що тепер робить моє чадо младоумне? В останньому листі писало, що нагороджено орденом… богоугодним орденом Олександра Невського. (Витер рукою очі, потім поліз до кишені підрясника, витяг пляшку і чарку, озирнувся).
З другого боку дзвіниці в супроводі дітей з’являється з якоюсь допотопною зброєю дід Євмен.
Дід Євмен (стаючи у войовничу позу). Ану, дітки, подалі, подалі від мене — даю салют зі своєї гаківниці — гакебуша.
Діти. А вона, діду, не розірветься?
Дід Євмен (глибокодумно). А хто ж її знає, що вона думає собі. Та й пороху вписав аж цілий мішечок… І так, приціл на фашистську сторону!
Лупає вибух, усе заволікається димом, а згодом, коли дим розвіюється, на землі видно закіптюженого діда з цурпалком зброї.
Діти. Діду, ви живі?
Дід Євмен (підводячись, обмацує себе). Здається, живий, тільки щось усередині труситься. Це мене отак тут струсонуло, а що ж воно зараз робиться на тій фашистській стороні? (Виходить).
За ним виходять і діти.
В цей час несподівано дзвони вдарили “Інтернаціонал”. Отець Хрисантій виструнчився, потім захоплено задер голову догори.
Отець Хрисантій. Ну, так що казав я і що скажете ви? Богохульник, але талант! Наділив бог талантом, а він в учителі пішов, ще й мене збиває на самодіяльність!.. І в партизанах талантом був, а доноси йдуть; і чого воно так: як має чоловік божу іскру, то знайдеться чорт гасити її… А виграє ж як! Аж небо стає синішим і легшим, а з-за хмарок янголи крилами махають.
До отця Хрисантія, скрадаючись, підходить Поцілуйко і теж дивиться на дзвіницю.
Поцілуйко (багатозначно). Як високо не підіймається чоловік, а душа його залишається на землі.
Отець Хрисантій (насмішкувато). Ми знов на божому місці стрілися.
Поцілуйко. Горщик з горщиком і в печі стрічаються. (Дослухається до дзвонів, що вже вибивають “Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом”). Як виграє угорі і не знає, що душа отут, під ногами, лежить.
Отець Хрисантій. Під вашими?
Поцілуйко. Хоча б і так. Він уже в торбі, тільки зав’язати лишилося.
Отець Хрисантій. За мотузочком прийшли?
Поцілуйко. Ви провидець.
Отець Хрисантій. Буває: хтось на когось мотузочка сукає, а в петлі опиняється.
Поцілуйко (посміхається). І таке буває. Ви догадуєтесь, чого мені треба од вас?
Отець Хрисантій. Не вийде, ябеднику.
Поцілуйко. Навіщо зразу проявляти душевну нестійкість? Ви не можете дати мені одну фактичну довідочку: чи в анкеті вашого достойного і нагородженого чада було написано, що він син попа?
Отець Хрисантій (вражено). Нащо це вам?..
Поцілуйко. Тільки для порядку. Війна закінчилась — і тепер треба наводити порядок, щоб од завоювань робітників і селян відмести тимчасових спільників. Чи не повідомите адресу вашого сина, чи десь-інде взнавати?
Отець Хрисантій (тихо). Що вам треба од мене? (Від нього відпливає дзвіниця, і він, враз ніби постарівши, іде до церковної брами).
Поцілуйко. Мотузочка треба, і тоді хай ваше чадо хоч у генерали вискакує. Документально посвідчіть, що Задніпровський зустрічається в церкві з Безсмертним, і ведуть розмови про труднощі, ремствують на Радянську владу, лають начальство.
Отець Хрисантій. Уточняю! Лають Киселів!
Поцілуйко. Вигороджуєте? Сліди замітаєте? А вам відомо, що вони ремствують на владу?
Отець Хрисантій. Але ж це чиста неправда!
Поцілуйко. Правду теж можна трохи скособочити. Ви ж не скажете, що ваш син чистою правдою доскочив орденів і чину!
Отець Хрисантій. Він їх кров ю заробив!
Поцілуйко. Але ж він у анкетах не писав, що має попівську кров?
Отець Хрисантій. Я не відаю, що він писав у анкетах.
Поцілуйко. Яка свята наївність. Чи не ви учили його, як треба жити в класовому суспільстві? От і живе тепер він, як люди. І хай живе — дозволяю, але дайте і мені жити! Що вам коштує написати одну сторінку на шкільному зошиті. По руках?
Отець Хрисантій. Бійтесь бога в такий великий день вимагати доноса.
Поцілуйко. Великий день не поменшає від цього.
Отець Хрисантій. Господи, вовчу кров маєте в серці…
Поцілуйко. Он як! Тоді прощавайте! В моїй торбі й для вас знайдеться житлоплоща… (Збирається йти).
Отець Хрисантій. Та куди ви?! Пождіть!..
Поцілуйко. Отже, по руках?
Отець Хрисантій. Ні, ні! Сьогодні не можу…
Поцілуйко. А завтра?
Отець Хрисантій. Я не знаю, чи доживу до завтра.
Поцілуйко. Доживете! Обіцяю! Отже, до завтра! Я пішов! (Зникає).
Отець Хрисантій. Щоб ти крізь сонце пройшов! І він хоче разом з усіма сісти за вечерю, ще й ноги покласти на чиїсь душі… І от уже небо потемніло, поменшало і радість за хмари пішла. (Підводить голову). А цей дзвонить, наче на світову революцію!.. Григорію Стратоновичу! Не чує… Григорію Стратоновичу!
Голос Задніпровського. Чого вам, панотче? Дзвонів шкода?
Отець Хрисантій. Я надумався!..
Голос Задніпровського. По чарчині випити?
Отець Хрисантій. Ні!.. Приймете керувати самодіяльністю?
Голос Задніпровського. Приймемо!
Отець Хрисантій. Я не жартую. Справді приймете?
Голос Задніпровського. Неодмінно!
Отець Хрисантій. І пайок буде?
Голос Задніпровського. Буде.
Отець Хрисантій. Тоді міняю соцпоходження. І, хай простить Всевишній, задзвоніть революційну!
Голос Задніпровського. Для чого?
Отець Хрисантій. В такий історичний час живемо. (Поглянув на церковні двері). І прощавайте, громадяни святі! (Засовує в кишеню пляшку, скидає підрясник і виструнчується, почувши мелодію “Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом”).
Завіса.
