Сиділо якось мишеня під великим лопухом. Пройшов повз нього чоловік. Вони не бачили один одного: один був надто великий, а другий надто маленький. Але мишеня чуло пісню, яку співав чоловік.
“Про людей співають пісні, розповідають казки, а про нас нічого не говорять. Чому ж це так? – думало мишеня. – Люди стають богатирями, серед них є вправні борці, бігуни, стрілки, мисливці й лицарі. Що ж мені зробити, щоб і про мене співали пісні й розповідали казки? Ну ж бо це дерево перегризу і віднесу на високу сопку.”
Почало мишеня гризти дерево. Довго воно гризло, обгризло з усіх боків. Обхопило мишеня стовбур і стало розгойдувати з одного боку в інший.
– О-о-о …
А дерево ані з місця. Знову почало воно підгризати.
– О-о-о…
Затріщало дерево й повалилося. Мишеня спершу злякалося, а потім побачило, що це воно не дерево повалило, а стеблину трави.
Гірко й прикро стало мишеняті. Добре, що люди не бачили, – посміялися б вони з нього.
“Але що ж мені зробити, щоб прославитися?”
Йде мишеня по тундрі й гадає. Спустилося воно з гори і побачило великі озера. Одне за одним, ланцюгом, тягнуться озера.
“От якщо перепливу таке озеро і буду на тому березі сушити кухлянку й торбаси, люди пройдуть, побачать мене, будуть казати один одному: Оце вправний плавець!”
Попливло мишеня через озеро. Важко було плисти. Кілька разів воно пірнало, захлиналося і мало не потонуло. Але все ж таки допливло до берега.
Сушить мишеня свою кухлянку і торбаси, радіє.
У цей час підійшов до озера мисливець. Переступив мисливець через озеро і не помітив плавця-сміливця.
А слідом за мисливцем з’явилися такі ж само великі озера. Ступить людина, землю продавить, у ямку наливається вода.
Ще один ланцюжок озер простягнувся по тундрі.
Гірко й прикро стало мишеняті. Посиділо воно біля озера, одягнулося, взулося і далі пішло. Йшло, йшло, на сопку натрапило. Зупинилося перед горою і гадає: “Лізти високо, обходити далеко”. – І підняло сопку на спину.
Довго йшло мишеня, принесло сопку на морський берег. Поставило її на найвищому березі Берингової протоки.
– Ось тепер я справжній богатир! – голосно вигукнуло мишеня, сідаючи поруч із горою.
Відпочило мишеня на високому обриві та й вирішило у стійбище піти, чаю попити. Стало мишеня спускатися по крутому обриву. У цей час вітер подув, камінчик і покотився вниз.
Чули люди розмову мишеняти, бачили, як воно по обриву котилося, і склали про мишеня казку, а високе місце на березі Берингової протоки назвали по-ескімоські: Авсиніх – Гора, яку принесло Мишеня.
