Жив колись багатий, чоловік, і було у нього три доньки. От заманулося йому дізнатися, чи справді вони його люблять. І запитує він старшу доньку:
– Скажи, як ти мене любиш, донечко?
– Як життя своє! – відповіла та.
– Це добре, – каже він. І запитує середню: – А ти як мене любиш, донечко?
– Над усе на світі! – мовила вона.
– Дуже добре, – каже він. І запитує молодшу: – А ти ж як мене любиш, моя голубко?
– Я люблю тебе так, як м’ясо любить сіль, – відповіла наймолодша донька.
Розгнівався батько.
– Значить, ти мене зовсім не любиш, – вирішив він. – А якщо так, то геть із мого дому!
Батько виштовхав її й зачинив на нею двері.
Пішла дівчина з-перед очей. Надибала болото, нарвала очерету і сплела собі накидку з каптуром. Загорнулась у неї, щоб заховати своє небідне вбрання, й пішла далі. Нарешті дісталася вона якогось будинку.
– Чи не потрібна вам служниця? – запитала.
– Ні, – відповіли їй.
– Мені нікуди йти, – проситься дівчина. – Я робитиму все, що накажете, без платні.
– Що ж, – відповідають їй, – якщо хочеш чистити казани і мити каструлі, залишайся!
І вона лишилась. І оскільки нікому не сказала, як її звати, то прозвали дівчину Очеретяна Шапка.
Якось сусіди справляли великий бал, і »сім слугам дозволили подивитися на знатних вельмож. Але Очеретяна Шапка мовила, що дуже втомилась й лишилася вдома.
Та тільки-но всі пішли, вона зняла спою очеретяну накидку й каптур, вмилась і теж рушила на бал. І повірите, була найпривабливіша на балу!
І треба ж тому статися, що син її хазяїна теж прийшов на бал. Він одразу закохався в Очеретяну Шапку і цілий вечір танцював лише з нею.
Наприкінці балу Очеретяна Шапка непомітно зникла. І коли всі інші служниці повернулися, вона вже накинула на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.
А вранці служниці розповідали:
– Що вчора було на балу! Приїхала туди молоденька леді – гарна, багато вбрана! Наш молодий хазяїн очей з неї не зводив!
– От би мені хоч глянути на неї! – відповідає Оче-ретяна Шапка.
– Так у чому ж річ! Сьогодні ввечері знову бал, вона, мабуть, теж приїде.
Та коли настав вечір, Очеретяна Шапка знову сказала, що стомилась і залишається вдома. Але не встигли слуги за собою двері зачинити, як вона зняла з себе очеретяну накидку, вмилась і мерщій на бал.
Молодий хазяїн вже її очікував. І знову танцював, не зводячи очей, тільки з нею. А наприкінці балу Очеретяна Шапка непомітно вийшла і побігла додому. Коли ж служниці повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.
Наступного дня служниці розповіли:
– Ой, Очеретяна Шапко, якби ти побачила ту леді! Вона знову була на балу. А наш молодий хазяїн очей з неї не зводив.
– Ну, що ж, – каже Очеретяна Шапка, – я б не проти глянути на неї.
– То пішли з нами. Сьогодні ввечері знову бал! Вона, напевне, буде!
Та коли настав вечір, Очеретяна Шапка знову сказала:
– Я дуже стомилась. Якщо хочете, ідіть, а я лишуся вдома.
Тільки-но вони вийшли, як дівчина скинула свою очеретяну накидку, вмилась і поспішила на бал.
Молодий хазяїн був безмежно радий. Він знову танцював з нею і очей не зводив. Цього разу він запитав, як її звати, звідки вона родом, але вона не відповіла. Тоді він подарував їй перстень і сказав, що помре з нудьги, якщо більше її не побачить.
І все ж наприкінці балу Очеретяна Шапка знову непомітно зникла. Коли служниці повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку і вдала, що спить.
А зранку служниці їй розповідали:
– От бачиш, Очеретяна Шапко, не пішла вчора з нами, а тепер уже ніколи не побачиш тієї леді. Балів більше не буде!
– Шкода, мені так хотілось її побачити! – відповіла Очеретяна Шапка.
А молодий хазяїн, у кого тільки міг, розпитував, де поділася Очеретяна Шапка, та все даремно. Він так за-нудьгував, що захворів, зліг у ліжко, навіть їсти перестав.
– Зваріть молодому хазяїну вівсяної каші, – наказали кухарці.
Кухарка одразу взялася варити кашу. А в цей час до кухні зайшла Очеретяна Шапка.
– Що ти вариш? – запитала вона.
– Кашу для молодого хазяїна, – відповіла кухарка. – Може, хоч ложечку з’їсть. А то ще помре, нудьгуючи за своєю красунею.
– Дай-но я зварю! – попросила Очеретяна Шапка.
Кухарка погодилась і Очеретяна Шапка сама зварила вівсянку для молодого хазяїна. А коли кашу налили в тарілку, вона крадькома вкинула у неї перстень, той, що їй на балу подарував молодий хазяїн.
От віднесли кашу хворому. Він з’їв й на дні тарілки побачив свій перстень.
– Покличте до мене кухарку! – наказав він.
Кухарка піднялася.
– Хто варив кашу? – запитав молодий хазяїн.
– Я, – сказала неправду та, злякавшись.
Він глянув на неї і каже:
– Ні, не ти! Скажи правду, хто її варив? Тебе ніхто не каратиме.
– Коли так, – зізналася кухарка, – її готувала Очеретяна Шапка.
– Покличе до мене Очеретяну Шапку! – наказав він.
От прийшла Очеретяна Шапка.
– Це ти варила мені кашу? – запитує юнак.
– Я, – відповідає вона.
– А у кого ти взяла цей перстень? – запитує він.
– У того, хто мені його дав! – відповідає дівчина.
– Хто ж ти?
– Зараз побачиш!
І вона зняла з себе очеретяний одяг і постала перед ним у всій своїй красі.
Ну, звісно, юнак швидко одужав, і вони вирішили обвінчатися. Весілля зібралися справити на славу, отож і гостей накликали звідусюди. Запросили і батька Очеретяної Шапки (дівчина й досі не зізналася юнакові, хто вона й звідки).
І ось, перед самим весіллям, пішла вона до кухарки й наказала:
– Коли готуватимеш м’ясні страви, в жодну не клади солі!
– Вийдуть же несмачні, – заперечила кухарка.
– Нічого, – сказала Очеретяна Шапка.
– Гаразд, не солитиму, – погодилася та.
Настав день весілля. Після вінчання гості сіли за столи. Та коли почали їсти м’ясні страви, то вони виявилися несолоними і такими несмачними, що їх не можна було їсти. А батько Очеретяної Шапки покуштував усе й раптом розплакався.
– Що з вами? – запитує його молодий хазяїн.
– Була у мене донька. Якось я запитав її, як вона мене любить. І вона відповіла:”Як м’ясо любить сіль”. Ну, я вирішив, що вона мене зовсім не любить, і прогнав її з дому. А тепер бачу, що вона любила мене найдужче. Та, мабуть, її вже немає на світі.
– Тату! – вигукнула Очеретяна Шапка і кинулася до батька.
Відтоді всі вони зажили щасливо.
