Жили у палаці король з королевою. Якось вирушив король на війну, а королева залишилася зі своєю ключницею,недоброю і злою,як змія підколодна.
Минали місяці, і народила королева двох синів та дочку. А ключниця королеві написала, що народились у нього дерев’яні діти. Король у листі наказав дітей викинути, а королеву вбити. Щоб більше королеву помучити, ключниця її в підвалі замурувала, а дітей поклала в кошик і віднесла на берег річки неподалік.
Ішов повз селянин овочі продавати, чує: плаче хтось. Підійшов і побачив кошик. Взяв його і відніс до себе в будинок, де вони з дружиною жили вдвох. Своїх дітей у них не було, то вони чужими натішитися не могли.
Минали роки, діти росли здорові та веселі, селянина з дружиною за батька-мати шанували. Селянин був бідний, не міг їм купити іграшок і змайстрував коней з очерету.
Повернувся король з війни і якось проходив тими місцями. Бачить: діти в коней бавляться, покрикують: «Скачи, їж, пий!» Підійшов він до них і запитує:
— Де це бачено, щоб очеретяні коні скакали, їли та пили?
А дівчинка йому у відповідь:
— А де це бачено, щоби жінка дерев’яних дітей народила?
Здивувався король і повернувся до палацу, замислившись. За кілька днів знову йому діти зустрілися. Він спитав, де вони живуть. Діти показали, і король зупинився поговорити з селянином. Слово за слово, селянин і розповів, що діти у нього прийомні, він їх біля річки знайшов і виростив як рідних.
Тоді король сказав, що дає у палаці свято і запрошує його з дружиною та дітьми.
У призначений день пішли вони до палацу, а дівчинка дорогою говорить братам:
— Не їжте нічого, доки я не спробую.
Прийшли, а в палаці столи вже накриті.
Брати від страв очей відірвати не можуть. Сіли вони за стіл, король запрошує:
— Частуйтесь, діти!
А дівчинка йому у відповідь:
— Ми не їстимемо, за столом когось не вистачає.
Король здивувався, кого ж — дівчинка мовчить. Тоді король наказав скликати всіх придворних. Час іде, брати до їжі так і тягнуться. Дівчинка каже:
— Ми не їстимемо, бо немає за столом нашої матінки.
Король вигукнув:
— Вашої матінки?
— Так, нашої матінки, вона в підвалі замурована, а ці всі ласощі отруєні.
Кинула шматочок кішці під стіл, та проковтнула і померла.
Король так і завмер від подиву, а потім наказав сторожі оглянути всі закутки у палаці. Дівчинка каже, не треба, вона, мовляв, сама знає, де шукати.
Король поспішив за дітьми. Спустилися вони до того підвалу, розбили стіну і знайшли там бідну королеву, ледь живу. Король упізнав її, обійняв, і всі поцілувалися. А злу ключницю стратили і почали жити-поживати, за столом бенкетувати.
