Якось ворон із Ярвамаа полетів свататися до ворони в Хар’юмаа. Нареченій та батькам її сказав, що він он який заможний: у нього безмежні ниви і гори зерна на току – житимуть вони в розкошах.
Ворон запросив батьків нареченої до себе, показав своє гніздо та гори збіжжя на току і все вихвалявся своїм багатством та запевняв, що все це буде їхнє спільне добро.
Повернувшись у Хар’юмаа, батьки розповіли доньці про все, що побачили, і раділи, що трапився такий славний і заможний жених.
Погодилася молода ворона вийти заміж, і сорока понесла женихові цю радісну звістку.
Невдовзі ворон привіз до Ярвамаа молоденьку дружину. Та відразу заходилася куштувати зерно з усіх куп.
Якось уранці, коли ворона дзьобала пшеницю, приїхали селяни і почали вивозити хліб. Молода господиня побачила це й закричала:
– Яак, Яак, наш хліб забирають, наш хліб забирають!
А ворон відповів на це:
– Кожному своє: селянинові – хліб, а воронові – черв’яки та комахи смачні.
