КАРТИНА ДРУГА
На майдані біля Скиданової хати. Під горою видно півсела. А за селом Дніпро синіє. Видно далеко. Щось урочисте в краєвиді, щось навіть величне.
Скидан. Хто там?
Цар (за сценою). Можна їхать!
Скидан. Цар?
Цар. Я.
Скидан (до хати). Трохиме!
Пасічний. Іду! (Виходить з сіней). Як все змінилося! Чотири дні — і все стало іншим. Вже не село ми — колгосп. Не просто Білохатка — “Пам’ять Леніна”. Все перетворилось. Усе вимагає негайної нової відповіді: люди, коні… навіть небо. Дивись, зовсім неначе інші зорі! Вірші склав би, так все хороше. Сьогодні от не спав уже другу ніч, складав ось плани для району… Везу, землі не чую під ногами. А думок!.. Тисячі!
Скидан. Бачу.
Пасічний. От ми стоїмо з тобою вдвох. Координати наші: Москва — Київ — Запоріжжя — Дніпро — тридцятий рік… Оба неголені, одяг — гріш ціна, і ніякого виду. Але ми стоїмо здивовані, Петре! І світ здивований не зводить з нас біноклів!.. П’ятий день! Ти це почуваєш?
Скидан. Я всі слова твої люблю. Вони як хліб.
Пасічний. Але ти в тривозі, бачу…
Цар (входить). Можна їхать.
Пасічний. Ідем. Тепер головне — щоб ми народ любили і друг друга, а решта… гори перевернемо, їй-богу!.. (До Царя). Скажіть, коли забирали Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар. Не питайте.
Пасічний. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став клясти наше життя, і степ, і навіть дощ закляв, собака.
Цар. Кажу, не питайте.
Пасічний. Чи, мо, коли Скидан сказав їм па прощання: “Геть! Доволі пострілів, палійств і саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви — минуле. Всі ваші пристрасті — минуле…” Добре сказав, Скидане!
Скидан. І раптом загорілася сільрада.
Пасічний. Еге. От була ніч!
Цар. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. Поїхали!
Пасічний. Ну?
Скидан. Щасливо.
Пасічний і Цар виходять. Пауза.
Щось буде — чую. Реве худоба по почах у полум’ї пожеж, і тужать пси куркульські у кошарах тугу. І пахне самогоном з хат і з клунь, і кров’ю коней і корів… Я весь в тривозі.
Входять Гусак, Гаркавий і Тягнибіда.
Гусак. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вагаєшся?
Гусак. Так. Цебто не я… Товариш Вигура, що був проїздом… Ось прокурор з району.
Тягнибіда. Тягнибіда Степан. (Подав руку).
Скидан. Скидан. Царя заарештуєте хіба разом зі мною.
Тягнибіда. Ого! Як кажуть, тільки через труп,
Скидан. Отже. (До Гусака). Що вам заподіяв Левко Цар? Тобі й Вигурі?
Гусак. Він зіпсував нам рапорт, гад! Він стопроцентність нашу трохи не зламав у всерайонйому масштабі!
Скидан. Чим саме?
Гусак. Одмовився вписатись до колгоспу. Хіба не чув? Ти ж голова. (До Тягнибіди). Товаришу прокурор!?
Гаркавий. Та як відмовився. Навіть говорить не став. Я, каже, з тобою, себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вітру рядом пе піду!
Тягнибіда. Цікавий тип…
Гусак. І абсолютно підозрілий. Прошу послухать: коли не все село, одна лише людина одмовилась вступити до колгоспу, — хто підпалив сільраду? Вона! (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак. Хвилинку… Дай закінчити думку. Так от, по совокуппості причин, а саме: саботажу влади, палійства Державних установ…
Скидан. Не палив. Під час пожежі Цар лежав коло мене долі й плакав.
Гусак. А чого він рлакав? (До Тягнибіди), Стьопо, спитай, чого цей одноосібник плакав?
Скидан. Оплакував, напевно, куркулів…
Гусак. Чув? (До Тягнибіди). Стьопо, тобі ясно?
Скидан. …свою тяжку дядьківську долю, історію свою, а може, й синів згадав.
Гусак. Синів? А де його сини? Чому ніхто не знає? (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку… Де його сини?
Тягнибіда. Іди к чорту, слиш?
Гусак. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речі, маю йти на телеграф… Секретний, той, як його… поки. (Зникав).
Тягнибіда. Товаришу Скидан!..
Скидан. Що зв’язує мене з Царем?
Тягнибіда. Ні.
Скидан. Ая хотів би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий. Я можу йти, пробачте?
Тягнибіда. Іди… (До Скидана). Кажеш, кров?
Гаркавий виходить.
Скидан. Кров. У дев’ятнадцятому році на великдень, коли брали у Петлюри Новоград, два брати богупці закляли мене кров’ю, вмираючи від ран. І досі чую їх слова: “Петре, копчаємось. Прощай, доглянь нашого батька. А матері про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску…”
Тягнибіда. І ти поклявся?
Скидан. Кров’ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений сюди, сюди і ось…
Тягнибіда. Вони були…
Скидан. Сини Цареві — Петро й Тарас Царенки.
Тягнибіда. Так.
Пауза.
Товаришу Скидані. А що, коли б я приховав на пару років Гусака?
Скидан. За що?
Тягнибіда. І сам гаразд не знаю. Чую нутром… Пригадаєш…
Чути шум і вигуки: “Стій! Держіть її! Гаркавий!” — “Пустіть мене!” — “Хапай її!” — “Сама йду!”
Тягнибіда. Що за галас? Пустіть людину!.. Женщина…
Входять Мар’яна, Гусак, Гаркавий.
Скидан. Мар’яна!?
Мар’яна. Я — Петре!
Скидан. Як ти опинилася тут?
Гусак. Підкралась до конюшень!..
Мар’яна. Ти сам гукнув мені — живи. І я… живу. Ти ж, правда, так сказав, коли я крикнула тобі — прощай! Скажи мені слово на смерть…
Скидан. Звідки ти?
Мар’яна. Упала з поїзда вночі, з того проклятого вагона.
Гусак. Вона втекла!
Мар’яна. Втекла, Петре! Летіла птицею додому.
Гусак. Арештувать її!.. Товаришу прокурор!
Мар’яна. Одну хвилиночку!..
Тягнибіда. Послухаєм людину… Пильний чорт…
Мар’яна. Я тільки щось спитати… Тоді не встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпі лихому. Які палали пристрасті!..
Скидан. Я бачив… Коли тебе вели, я думав, збожеволію від розпачу.
Мар’яна. Люди добрі!..
Гусак. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в протокола!
Мар’яна (до Скидана). Нехай беруть мене і знову везуть. Я тільки спитати прибігла… Прости мене, коли казатиму, ніби нас тільки двоє. Ніби нема тут ні судді ні народу, ні сусіда злого. Саме тільки зоряне небо і ми. Це ти, Петре?
Скидан. Я.
Мар’яна. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!..
Скидан. Здрастуй, нещаслива дівчино моя.
Мар’яна. Ой… Вже не дівчина і не вдова.
Скидан. Не вірю очам.
Мар’яна. Так склалась доля… Петре, може, не слід би говорить про жалощі, так не було ж часу.
Скидан. Час летів, як вітер.
Мар’яна. Де ти так довго баривсь?
Скидан. На афганському кордоні, у війську гепеу.
Мар’яна. Республіку стеріг, а я загинула.
Скидан. Вже ні. Нізащо.
Гусак. Товаришу прокурор, запам’ятайте цей діалог!
Тягнибіда. Мовчи, потворо…
Мар’яна. Як довго час летів!
Скидан. Кажу, як вітер.
Мар’яна. Як утомилась я!
Гусак. Вони цілують одне одному руки!
Тягнибіда. Відпилі він утратив бездоганність. Жаль.
Гаркавий. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливі?
Гусак. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналізую: куркульський наступ розпочавсь на Скидана.
Тягнибіда. Вона плаче.
Мар’яна. Скажи мені, любий, чому повинна я…
Скидан. Говори до народу, мов серце. Спитай.
Гусак. А що їй треба тут?
Мар’яна. Чому повинна я поневірятись у натовпі вигнанців?!
Гусак. Ти жінка куркулева!
Мар’яна. Не жінка — жертва! В шістнадцять років хто меле, убогу сиротину, віддав за куркуля? Хто заступивсь тоді за мене? О, скільки сліз я нишком пролила! Всі запевняли мене, що загинув Петро. Скажете, неправда… Чому ж колгоспний лад несе мені замість визволення недолго?!
Гусак. Ти карана як клас!
Мар’яна. Я безневинна!
Гусак. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.
Мар’яна. Ніколи! Я все життя люблю Петра і все, чому він служить!
Гусак. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а здатність на зраду майже рівносильна факту зради!
Мар’яна. Неправда! Безневинна я!
Гусак. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втік? Ти?! (До Тягнибіди). Товаришу прокурорі..
Тягнибіда (до Скидана). От сволоч…
Мар’яна. Благаю… Одну хвилиночку… Я тільки спитать, чи не можна…
Гусак. Пе можна—сказано! Не розслаблюй мене своїм дурним психологізмом!
Мар’яна. Петре!..
Гусак. Петре! Не піддавайсь на провокації, її підіслано до тебе, як голови колгоспу, зі спеціальною метою!
Мар’яна. Петре… І ви, люди, люди добрі, клянусь валі усім на світі…
Гусак (до Тягнибіди). Стьопо, чого ми ждем?
Скидан. Дай я скажу, Марисю.
Гусак. Скидане, за все, що станеться, відповідаєш ти!
Скидан. Да. Об’являю Мар’яну Підгайну своєю дружиною…
Гусак. Да ну? Серйозно!.. Тоді!.. Петре!.. Дай я тебе поцілую. Ох, і!.. Ну, знаєте… Стьопо, видав?.. От корінь… Мар’яно, вважай, що я пожартував…
Скидан. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.
Завіса.
ДІЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Стара велика Скиданова хата. Велика піч. На стінах плакати, оголощещія. На великому столі “діла”, плани, книги. В хаті тимчасово правління колгоспу. Мар’яна замітає сильно засмічену соняшниковим лушпинням підлогу. Старий Демид сидить на лежанці біля печі.
Демид. І де той соняшник береться, я не знаю. Третій місяць день і ніч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так, що й образів не видно. Недарма та сільрада і згоріла. Ячейка засідала три доби. Недокурками її обтикали всю і присмалили. Тепер шукають палія. Отакечки, нехай бог милує, погоримо, мабуть, і ми.
Мар’яна. Та ні, татусю, ціла буде хата. Так радісно! А на селі як гарно стало! Неначе свято. І всі такі привітні. Та люди все розумні стали приїздити.
Демид. Суєта. Не хата стала — постоялий двір.
Мар’яна. Зате як весело, татуню. От тільки що Петро не спить — шкода. Нема, каже, часу. Століття, каже, спали — годі!
Демид. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лізе на піч).
Входять Пасічний, Трубенко, Нечитайло, Улянa, Шерстюк.
Нечитайло. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чуєш? Савко, Романе, чуєте? Пустіть мене!
Уляна. Чого регочете, головокрутителі?
Пасічний. Ну й плакати ж не будемо.
Трубенко. І сміх і гріх, їй-право!
Нечитайло. Трохиме!..
Пасічний. Яв колгоспі агропом і селекціонер. Я не голова…
Нечитайло. Він не голова… Ти самий мозок голови!
Уляна (до Пасічного). Голубонько… Пусти!
Нечитайло. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на губах.
Пасічний. Ну!
Нечитайло. Що?
Пасічний. Рішайте. Годі вже крутить. (До Трубенка). Де план? Дайте план ярового клину.
Нечитайло. Уляно, що ж ти мовчиш? Каїки вдонебудь.
Уляна. Не хоче Мина до колгоспу, хоч ви його заріжте!
Пасічний. Не хочете — виходьте геть.
Уляна. Ой!..
Пасічний. Живіть собі окремо. Працюйте, їжте, пийте, плодітеся, щезайте, плазуюча рослинна маса!
Нечитайло. Да хоч не лайся, ой!..
Пасічний. Можете гніватись. Як одноосібник, для мене вже ви не товариш.
Нечитайло. А хто я?
Пасічний. Рот! Шлунок! Біологічно-статистична одиниця…
Нечитайло (до Уляни). Чула?
Уляна. А бо-о!..
Пасічний. Темна основа буржуазного ладу!
Уляна. Ой пробочну…
Пасічний. Товаришу Трубенко, викресли його.
Уляна. А коней?
Пасічний. І коней, і теля. Подумаєш, худоба. Викреслюй!
Нечитайло. Стій, Трохиме! Уляно, гляди мені!
Пасічний (розгортає план). Яка краса! План колективної землі. Велике поле честі й слави. (До Нечитайла). Глянь, чоловіче нерозумний!
Нечитайло (одвернувшись). Ат… не бачив.
Пасічний. Ось де ми. Ось ярина, жита і сінокоси над Дніпром. Квіти й зерно. Праця і свято врожаю. Могили прадідів в степу і колиски дітей нід скиртами пшениці. І вже ніде тобі ні одної межі!
Трубенко. Ось тут сади посадимо… І тут. А ось шляхи на всі сторони світу! Рівні!..
Уляна. Та куди ж вони поведуть нас, оті шляхи-доріясеньки?!
Нечитайло. У старці, куди…
Пасічний. Поведуть вони нас і діток наших, тіточко, далеко. Хто в душі і серці старець, того в старці. Людину 9 чесними руками поведуть до честі. Хто багатир умом, Прийде до науки. Хто мар хист до творчості — в творці. Нема ні меж, ні впину на новому полі. Тут хто орел — Полетить за хмари.
Нечитайло. Орел за хмари. Гусак у правління, Гусаниха в доярки, Гусаківни в свинарки. А робити кому? (До Уляни). Ходім додому!
Уляна (до Пасічного). Кажіть, що буде далі?
Нечитайло. Колотнеча. Марш!
Виходять. На порозі зустрічають Скидана.
Скидан. Aral Дядьку Мино! Здрастуйте! Ну, як надумали — сюди чи туди?
Нечитайло. Да як тобі сказать. Мабуть, чи не туди.
Уляна. Куди?
Нечитайло. А я хіба куди? Я по закону. Викреслюють, значить, не треба. А вже коли не треба, то й не нада. Обійдемось.
Скидан. Гаразд. Романе, викреслюй Нечитайла.
Павлюк. Викреслив.
Нечитайло. Уляно, чула? Вже.
Уляна. Як уже? Стій, не черкай! Рятуйте!..
Входить Гусак.
Гусак. Прошу вас вийти геть, одноосібна падаль. Постійте, запишу вас до свого реєстру.
Скидан. Куди? До якого реєстру? Що за натяк? Ти п’яний чи здурів?
Гусак. Хто, я? Чому ти думаєш, що треба бути п’яним, щоб не потурати недобиткам куркульським?
Скидан. В недобитки куркульські я Мини Нечитайла по віддам, як не віддав Царя Левка. Запам’ятай, Гусак.
Гусак. Ну, це ще ми побачим…
Скидан. Гусак!!!
Трубенко. Товариші, прошу вас. Годі!
Скидан (до Нечитайла). Мина, засідання. Прошу вас вийти з хати, з колгоспу ви вже вийшли.
Уляна. Не вийду. Мина, не виходь! Обдурюють тут нас із Гусаком! Плани складають. Ой хоч би ж мені овідатись правди! (До Скидана). Де той, що, ти казав, приїде?
Скидан. Інструктор Наркомэему Вигура? Ждемо. Сьогодні буде. Просимо вийти.
Нечитайло (до Уляни). Іди вже, статистична одиниця!
Виходять.
Демид. Та по грюкайте дверима! А-а!
Входять п’яні колгоспники Хома Запорожець, Лаврін Кошовий і Купріян Біднина, співаючи.
Трубенко. Лавріне! Хомо! Ви що? Вже п’яні?
Запорожець. Ми не п’яні!.. Ми запорозькі козаки!
Співають.
Та воли ж мої, круторогі,
Та вивезіть мене з калюжі. Гей!
Ідуть до Скидана.
Скидан. Безсовісний народ! Напитись в отакий критичний час!
Запорожець. Скидане, виписуй нас з реєстру! У нас головокруженіє!
Скидан. Гаркавий! Вивести п’яних! Терпіти не можу…
Кошовий. Кого? Ти знаєш, хто ми? Ми — запорожці! Саджайте нас на палю!
Скидан. В холодну б вас посадити на тиждень.
Кошовий. Ми запорожці, чув?
Скидан. Хто вам про це сказав?
Біднина. Професор Безверхий. Ви, каже, повні запорожці!
Трубенко. Прошу вас вийти з хати. Гаркавий, виведи!
Гаркавий. Еге, спробуй вивести.
Біднина (до Гаркавого). Устиме, йди сюди.
Гаркавий підходить.
Казав професор, що ми запорожці? Чи не казав?
Кошовий. Що ж ти мовчиш, мільтон? Горілку з нами пив?!
Гаркавий. Не пам’ятаю… Громадяни, вийдіть!
Скидан. Гаркавий! (Погрожує пальцем).
Пасічний. Вийдіть, товариші! Ви п’яні!
Запорожець. Дайте нам свободу! (До Кошового). Вірно кажу?
Кошовий (на піч). Діду, вірно ми говоримо?
Демид. Ідіть, не крутіться перед очима… Крутяться…
Вбігає Левчиха.
Левчиха. А, рятуйте!.. Коней потруїли!
Трубенко. Хто? Де?
Левчиха. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там наші коники живуть у колгоспі. А вони хропуть, задравши ніжки. А бо-о!
Скидан. Хто потруїв? Саво Тарасовичу, Гусак, розслідуйте!
Левчиха. Платон старий, відьмак…
Левчиха, Гусак, Трубенко виходять.
Скидан (до п’яних). Скажіть, що з вами?
Біднина. Скажу, все скажу!
Скидан. Ну?
Біднина. Скажи нам правду, чуєш, —запорожці ми чи це але тільки дражнить? Мене ось Кошового…
Запорожець. Якщо дражнять, зостаємось у колгоспі. Ну, якщо запорожці!..
Пасічний. Що за безпринципність! От дядьківня лукава!
Кошовий. Саджайте пас на палю! Отакечки… гоп!
Запорожець. Одвічай, хто ми?
Скидан. Запорожці.
Демид. Розорителі.
Заророжець (до Павлюка). Викреслюй геть з реєстру!
Пасічний. Стій! Куди — викреслюй? Запорозькі козаки для свого часу в певній мірі теж були колективісти!
Запорожець. Мели!
Пасічний. Факт. Жили артілями, що куренями звались. Артіль рибальська, ковальська, збройна.
Кошовий. Отуди!
Біднина. Ой!.. Прах його забери!
Скидан. А ви думали як?
Запорожець. Стій, не черкай! Не страми мого званія!
Кошовий. Еге-е-е… Ось воно куди… Хомо!
Запорожець. Га?
Кошовий. Остаємось!.. Пробачте… Ходім Безверхого одлупимо колективно. Хай пе бреше! “Та воли ж мої, круторогі!..”
Виходять співаючи.
Скидан. Ах ти ж біда мені… Гаркавий!
Гаркавий. Я—Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте — х-х!
Скидан. Куди хакаєш? На мено хакай!..
Гаркавий. Не вмію…
До вікна підходить з вулиці Радчук.
Радчук. На Дніпрельстан виходять грабарі. Хто промову скаже?
Пасічний. Сам скажи.
Радчук. На шляху вже йдуть.
Чути спів: “Ой не жалько мені…” Радчук зникає. Входять Нечитайло і Уляна.
Нечитайло. Петре, записуй.
Уляна. Записуйте, Петре.
Скидан. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибі.
Пасічний. Розказуйте, що сталось.
Уляна. Да так якось. Прийшли оце додому, посиділи на призьбі.
Нечитайло. Полаялись та почали осуждати потроху все на світі… І ще там дещо, господи прости, пе буду згадувати… Коли ж малий іде з класу. Дак я тоді вже верьовку з сволока зняв…
Скидан. Яку верьовку?
Уляна. Повіситись хотів, нехай бог милує.
Нечитайло. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделікатна… Нема інтелігентності й на гріш. От язик!..
Уляна. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Мені, каже, на вас дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене індивідумом школярі дражнили. Та все про Леніна, та про Запорізьку греблю, так ми тоді полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.
Пасічний. Ну, слава богу.
Входить Гусак. Спиняється коло столу, пише.
Уляна. Тільки ми так погодились. Самі записуємось, а коні й корова щоб дома.
Гусак. Під три чорти! Інструкції ламать нікому не дозволимо! (Виходить).
Нечитайло (побачив Гусака). Е-е, знов Гусак!.. Уляно, веди мене додому. (Швидко виходить).
Скидан. Дядьку Мино! Куди ви?
Уляна. Не любить Гусака. Ну, що його робить! Слухай, Петре, а чи не можна так, щоб ми булії в колгоспі а Гусак щоб ні?
Скидан. Поки що не можна.
Уляна. Так він же нероб і нічого не вміє.
Нечитайло (в двері). Іди, пе крутись там, статистична язиката одиниця!
Уляна. Іду. А там ще Гусачиха злиденна та ледача… А-а-а!.. Пропали ми… (Плачучи виходить).
Вбігав Дробинський.
