Олександр Довженко – Потомки запорожців

ДІЯ III

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

В правлінні колгоспу. Чимала кімната. За вікнами майдан. Чути десь співи. Гудок пароплава з Дніпра.

Чорнота. Чули? Великий, кажуть, недосів по всій Україні? Щось буде…

Гусак. А що буде? Ти звідки знаєш?

Чорнота. Учора я спинився прикурити під дверима ячейки… Чую…

Гусак. Про мене говорили?

Чорнота. Тільки й було мови. І ніби казали, що ви винуваті, а в чім саме, не дочув. Далі Пасічний розповідав письменникові, що ви… Ось тут записано (Читає) “Гібрид…”

Гусак. Що-о!?

Чорнота (читає). “Гібрид Хлестакова, Смердякова і Держиморди переходової доби до комуаіадіу”.

Гусак. Здорово. А що воно таке?

Чорнота. Не казав. І ще балакали, що ви великий… ой… так якесь слово вроді хама…

Гусак. Ну, ти!..

Чорнота (читає). “Хамелеон!”

Гусак. Тю!.. Что такое!?

Входить Сторчак.

Сторчак. Я знаю, що це. Зависть людська.

Гусак. Абсолютно. Справді. Хто заготзерно? Я! Райкооптах? Я! Рай!.. Будуть заздрити.

Сторчак. Мар’яна крутить Скиданова.

Гусак. Нехай. Вона ще покуштує. Недовго їй робити з мене дурника.

Сторчак. А ти не слухай.

Чорнота. Докрутиться…

Сторчак. Веди свою лінію. Я не знаю в правлінні колгоспу другої людини, як ти. І що в тобі дорогоцінне — категоричність рішень. Коли ти повелів жінкам зарізати зразу уищу курок на майдані в спеку, то хоч кури й завоняли майдан, я подумав: отеє кооптах! Ніхто не міг його переконати, аби не різати зразу! Акт об’єктивно помилковий…

Гусак. Да! Не встиг поскубти, поііімаеш.

Сторчак. …але ж який розмах і твердість!

Гусак. Ненавиджу вагання й сумніви! Раз я начкооптах, хто краще мене знає птицю?!

Сторчак. Ніхто, категорично… От тільки чому ти, Харко, не партійний? Анкета чиста, рід злидарський. Тебе б поставити па колгосп! Дати тобі пару заступників розумних, — от двинули б діла!

Входить Скидан.

Скидан. Все двигаєш, індусе? Що за діла?

Гусак. Тут знов куркульня, нонімаєш… (До Сторчака й Чорноти). Вийдіть з кабінету! Чорт вас понаносив! Ну!!!

Чорнота. Пробачте…

Чорнота й Сторчак виходять.

Скидан. Не кидайсь на людей!

Гусак. На яких людей? Тебе ж од нечисті оберігаю. (У двері). Підождіть там… банда. (До Скидана). В колгосп уже хотять, Чув, що говорили! “Двинем діла-а!” Ну, я — ні! Хай покрутяться!

Скидан. Все крутиш…

Гусак. Хай коней приведуть і корів, що порізали… Складні у нас взаємини, Петре. Поглянути збоку — вороги, що тільки й мріють учепитись один в одного.

Скидан. Чого там…

Гусак. А справді — велетенська сила! Вже дійсно ми з тобою, як риба з водою.

Скидан. Поменше б ти воду каламутив…

Гусак. Петре, ти знов… Ну… Ну, буває! Представники сиділи з центру… Ну, хвастонув…

Скидан. Хвастонув… А представник собі десь хвастоне… Якраз там, де потрібна абсолютна точність!.. Яке нещастя ти приніс колгоспу. Сам сатана б не придумав.

Гусак. Ну, що ти!.. Паніку вчиняєш…

Скидан. А, ну тебе! Одна хвилина хвастощів дурних, і над селом неначе чорна хмара повисає. Я поїхав.

Гусак. Куди?

Скидан. Викликають в район. Може, пощастить хоч трохи поправити.

Гусак. От шарпанина! Не дають работать… (Виходить).

Входить Мар’яна.

Мар’яна. Петре, ось вечеря й сніданок на дорогу.

Скидан. Спасибі, Марисю.

Мар’яна. Як невчасно ти їдеш, Петре.

Скидан. Мушу їхати.

Мар’яна. Чутки погані йдуть!..

Скидан. Знаю.

Мар’яна. Цар мовчить. Вже Нечитайла переманили до себе. Три дні з хати пе виходять обоє. Щось готується.

Скидан. Нічого. Сил вистачить, не бійся.

Мар’яна. Коли я з тобою, не боюсь нічого. Яка в тебе гарна рука. Широка.

Скидан. Для нашого діла потрібна широка рука.

Мар’яна. Ой… Я так люблю тебе. Петре, так люблю… Так мене тягне до тебе.

Скидан. І я.

Мар’яна. Пусти, на роботу спішу… Вертайся швидше. Будь здоров.

Скидан. Будь здорова.

Скидан виходить, входить Гусак.

Мар’яна. Ночі по спить… Що ви наробили? Хто вас просив гукнуть ііа зборах оте страшне число?

Гусак. Не твоє діло.

Мар’яна. “Пропоную чотири тисячі центнерів!” Де ваша совість?

Гусак. Не твоє куркульське діло!

Мар’яна. Людське, народне діло. Ви збільшили хлібоподаток вдвое.

Гусак. Брехня! План був занижений!

Мар’яна. Неправда! Високий план подав Петро. Найвищий!

Гусак. А чого ти мовчала? Чому на зборах ніхто не заперечував?

Мар’яна. Як заперечувати, коли ви зразу, не переводячи духу, гукнули — хай живе те-се-друге-третє і почали плескати в долоні.

Гусак. А письменник що сказав після мене?

Мар’яна. Співав, як соловей. А що він знає про хліб? Чим більше, тим краще, — так йому здається. А куди більше, що краще!?

Гусак. Прошу не заважати. У мене збори і посівна на носі.

Мар’яна. Різне ви сієте з Петром. Він сіє хліб для держави. Ви — плутанину… Який був настрій у колгоспі! Свято! Ви нам свято обернули на страх і тривогу. Заждіть… Прийде на вас управа… (Виходить).

Гусак. Е-е! Он як! Лякають! Позвольте, де це я? В куркульськім таборі… Ні-і! Я зіб’ю з тебе гонор, Скидане. Ти ще не раз проклянеш тут життя. Подумаєш, пророк явивсь!

Стук.

Хто там?!

Сторчак (входить з Чорнотою). Ви мусили прогнати нас, як наволоч.

Гусак. Прогнав таких, які є.

Сторчак. Будь ласка. Ми так розуміємо стан: якщо на даному етапі нас треба зневажати, зневажте краще ви, Харитоне Ригоровичу, аніж хто інший. Ми вас вважаємо за друга. Робіть, що хочете, — ми ваші.

Чорнота. Не тільки ми. Вважайте, півсела.

Гусак. Чув уже, чув… З колгоспом все одно не вийде.

Чорнота. Знов Скидан?

Гусак. Мар’яна підвернулась. Радила вигнати вас зовсім з села.

Чорнота. Ну, що його робити? Я… Я пропаду, а вб’ю її, Їй-богу!!! При першій зустрічі!

Гусак. Ну ти!!! Мурло. Щоб я не чув етих розмов!!! Бандит.

Сторчак. Дурню!

Гусак. Ти де знаходишся!? В державній установі!

Чорнота. Пробачте.

Гусак. Палій проклятий! В Сибір зажену!

Сторчак. Ну, Харитоне Ригоровичу, не кричіть. Бережіть здоров’я для держави… Ой, пе бережуть керівники здоров’я! Пропадем, їй-богуі

Гусак. З вами набережеш… Щось у мене справді…

Сторчак. От бач. Присядьте, прошу вас… Серце. Ай біда!.. Діло тут, звичайно, не в розпачливих вигуках Чорноти. Зрештою, кожна людина якось умирає… Що Мар’яна? Тут треба ширше дивитись.

Гусак. Он як…

Сторчак. А як же! Вся сила в ньому, а не в Мар’яні. І яка сила! Хіба ж учора не сказав, коли ми натякнули що будемо жалітися, — я, каже, тут начальник!

Гусак. Ну, він не так сказав, неправда.

Сторчак. А ви намотайте на ус. Діло ж не в правді, а в правдоподібності. А правдоподібність завжди десь меїкує з правдою, як кара з провиною… Хіба не помічали?

Гусак. Цікаво… Ну-ну…

Сторчак. Харко Ригорович… побережи здоров’я. Я сам аа тебе все скажу! Він тебе ненавидить, і ти його. Інакше бути не може. Значить, комусь кінець… Треба щось діяти. І не стріляти ж, господи прости?

Гусак. А що робить?

Сторчак. Зпищи його бездоганність. Він бездоганний — ось біда. І щасливий. І це відомо всім. І в цьому його сила.

Гусак. Усіх підібгав під себе.

Сторчак. Навпаки. На взводі всіх тримає. Чим? Силою щастя. Він весь обернений до людства отсим щасливим, боком.

Гусак. Да-а…

Сторчак. А хай от, скажімо, пізнає віїї скорботи особисті. І хай його побачать люди зі сторони пеіцастя Журби йому!.. Хай він страждання пізнає!

Гусак. Яке?

Сторчак. Яне завгодно. Важно, щоб він перестав бути щасливим. І тоді…

Гусак. …зробиться ще дужчим.

Сторчак. О ні! Журба ще не піднесла нікого в світі й не зміцнила. Та ще коли поверх журби пустити клевету.

Гусак. Одмете.

Сторчак. Другу! Третю!.. Десяту!.. От він служив у ГПУ на афганському кордоні. А хто поручиться, що він не шпик афганський?.. Вона ж куркулихою була п’ять років? Прикиньте… Зважте…

Гусак. Дурниці.

Сторчак. Дурниці? Хай спростує. Знаки клевета зостануться ж на ньому. Та ще коли по полю наклепу розкидать клятви в вірності. О-о!.. А Мар’яна… Колгосп її любить. Вона передовичка. Чиста… Ну, вона може перестати бути чистою. Стане теж аморальною… Потім можна взагалі… Головне, щоб він спустошився.

Гусак (риючись у паперах). Крупно, крупно. Прямо артист… Що за напасть?! Загубив десь інструкцію… Ну, к чорту!..

Сторчак. Домовились!.. (Іде з Чорнотою до дверей).

Гусак. Да! Попереджаю: на зборах може статись так, що буду крепко лаяти.

Сторчак. А може, й навпаки. Сьогодні збори розпочне знаєте хто? Печитайло. Ми вже домовились учора. Видасть Скиданові таку правду, що голова піде обертом.

Сторчак і Чорнота виходять.

Гусак. Як глибоко проник у мою душу класовий ворог. Читає, як у книзі… І, певно, думає, що вже мене купив. Ну ні-і!.. Зробить своє діло — ф’ють! Інакше дійсно… Фу, гидота… (Знайшов інструкцію). Знайшов, слава богу. (Виходить).

Входять секретар партбюро Пасічний, Верещака, Дробиньский.

Дробинський. Вигура їде!

Пасічний. Нарешті… От порядки!.. Третій день зриваються загальні збори. Де це видано!

Дробинський. Тихо… йде… Здрастуйте!

Входить Вигура.

Вигура. Сьогодні виведемо па чисту воду раз назавжди. Досить!.. Привіт… Не думав я, що ваш Скидан… Де Скидан?

Пасічний. В район покликали.

Дробинський. Вернуть?

Вигура. Негайно…

Дробинський хутко виходить.

Не поздоровиться кому-небудь на зборах. Вже чортзна-що тут завели. Родинний альянс з куркульством! Незаможникам рота затуляють!

Пасічний. Цього нема.

Вигура. Без заперечень! Одповісте, коли вас запитають, товаришу секретар. (До Верещаки). Найбільш прогресивна біднота вже стогне, її затискають у правлінні.

Пасічний. Нема таких. Я заперечую.

Вигура. Можу нагадать. Про Гусака забули?

Входить Дробинський.

Дробинський. Пробачте. Збори починать?

Пасічний. Ідем.

Входять Платон Шерстюк і Тихий.

Пасічний. Прошу вас… після зборів.

Вигура. Постійте. Треба вислухать. (До Шерстюка). Вам що?

Шерстюк. Ми тут, порадившись, прийшли до вас просить, товаришу Вигура. З нагоди вашого приїзду…

Вигура. Що саме?

Шерстюк. Чутка йде, ніби Гусак до партії заяву подає.

Пасічний. Подав уже.

Вигура. Ага, інтересно… Ну-ну…

Шерстюк. Так… І що його настановлюють не то заготскотішою, не то заготзерпом?

Вигура. Посади ще не визначали. А що?

Шерстюк. Дак ми от просимо, пробачте, його в ячейку не приймать.

Вигура. А хто це “ми”?

Тихий. Куток наш… Безпартійна групировка…

Вигура. Групировка?.. (До Верещаки). Ви чули? Ось!

Шерстюк. Його сусіди, одне слово.

Вигура. Он що… Ви маєте на Гусака матеріал?

Шерстюк. Як?

Верещака. Може, він десь там щось зробив?

Шерстюк. От іменне, що не зробив нічого, да чи навряд і зробить.

Тихий. Він тільки язиком галакає усюди.

Верещака. Може, Денікіну, Петлюрі чи, мо, гетьманцям помагав?

Шерстюк. Та ні, сказать би, й не помагав нікому.

Вигура. Націоналіст, троцькіст?

Тихий. Ні.

Вигура. Право-лівацький блок?

Шерстюк. Не блок.

Вигура. Саботажник?

Шерстюк. Ні.

Верещака. Церковник?

Тихий. Ні, й до церкви не охочий. “Релігія — опіум для народу!” Тільки його й чути.

Вигура. Невже шпигун Антанти?

Шерстюк. Ні, цього також не замічали.

Вигура. Так у чім же діло? Не поміщик же він?

Тихий. Ні, бідний, як і ми.

Шерстюк. Бідніший злидень в десять раз.

Верещака. Ну, тоді хто, який же він?

Тихий. Угадайте!

Шерстюк. Несамостоятельний.

Вигура. Який?

Тихий. Дурний, по-нашому. Мало того, батько був такий і дід. Вся фамілія кручена.

Верещака. Стривайте. А вам якеє, власне, діло до Гусакового розуму?

Шерстюк. Стісняємось, щоб часом неприємності не вийшло.

Вигура. То єсть?

Тихий. В житті трапляється, хоча й не дуже часто… що отакі от люди… Одним словом, ми стали помічати в нього яскравий нахил до нерівних посад.

Шерстюк. Особливо до заготівельних. А брехун!..

Тихий. Точно. Помітили за ним і цю тенденцію.

Вигура. Он як… Так що ви думаєте?..

Тихий. Думаємо, що він для вашого діла негодящий.

Шерстюк. А жінка! В хаті не метено. Діти не вмивані, а матюкаються, отакі-от, на весь куток. Ну, прямо глум, їй-богу…

Вигура. Так! Ага… Ну, й що ви хочете довести?

Шерстюк. Нехай лишається між нами в безпартійних масах, бо все-таки дурна людина в безпартійному, сказать би, вигляді, на случай чогось там, не така шкідлива для суспільства, як партійна.

Тихий. Короткі руки й голосок не той… Ага, ось і він! Здоров, Харитоне!

Входить Гусак.

Гусак. А що вам треба тут?! Хто вас просив сюди?

Вигура. Народні маси вам дають отвод, товаришу Гусак.

Гусак. Хто? Які? Що за маси?

Тихий. Не гнівайся на нас, Харко, і оставайся з нами в безпартійних лавах.

Гусак. Чхати я хотів на ваші лави!

Шерстюк. Ну, Харитоне…

Тихий. Чого ж ти лаєшся, дурний? У нас же все-таки вільготніш випить щось, і закусить, і часом ляпнуть щось Харко…

Гусак. Ви чуєте, куди загинають? Прошу занести в протокол!

Тихий. Не кричи! Послухай… Харитоне!..

Гусак (до Вигури). Бачили? Диверсія, клянусь!.. Я знаю, хто направив їх сюди, — Скидан з своєю куркулихою. Не вийде!

Тихий. Та годі… вигадав. Ну от, взяли б тебе і прийняли. Задереш ти носа…

Гусак. Я вас під суд віддам!

Тихий. Ну, зрозумій ти, Харитоне! Товариші, чи правду я кажу? Раз ти такий, почнуть тебе перекидати з посади на посаду. Призначать випадково десь головою колгоспу — от і пропав колгосп.

Гусак. Чому пропав?

Тихий. Бо ти дурак єси, Харку. Не ображайсь. Якщо вже йде перебудова світу, ми мусимо й на дурість глядіти по-новому. Колись було приватна дурість — не страшна біда, навіть весела чудасія. А от сучасна, усуспільнена глупота — це вже колективне лихо… на цілий район.

Гусак. Ах, он як! Добре. Допустим, я… не той… не зовсім, да… А моя пильність невсипуща, а щирість?

Шерстюк. Так все ж одно, —раз уже розуму в тебе не вистачає, будь ти хоч трижди пильний, толк один: нема в тобі добра.

Тихий. А активності до біса. От десь не доглядять — полізеш ти вгору, зробишся районним Гусаком, а там уже, не дай боже, полетиш на область…

Гусак. Полечу!

Тихий. О, бач!

Шерстюк. Скільки ти біди наробиш! Скільки переплутаєш державного плану! Розведеш бюрократизм, підлабузництво, крутійство. Переведеш худобу, реманент. Почнеш обдурювати вищестоящі установи. Да почнуть люди під твоїм керівництвом нудитися, та бідніти, та опустяться в них руки.

Тихий. Ти глянь навколо. Де тільки погано в колгоспі, де бідність, непорядок, поганий врожай, там неодмінно ти.

Гусак. Брешеш, провокаторе.

Тихий. Їй-богу, правда. Тепера наше всесоюзне діло — суховій, довгоносик і ти. Хочеш, ми платитимем той подушне за нейтралітет? Не поступай, їй-богу.

Шерстюк. Бери з нас гонорар на іждивенієї

Гусак. Залиште мене, куркулі прокляті! Мені потрібна партія. Чуєте?

Тихий. Ну, партія тобі, може, й потрібна, так ти їй не потрібний.

Верещака. Золоті слова, їй-право, запишу.

Тихий. Простіть, може, не так сказав?

Верещака. Кажіть, кажіть!

Тихий. Партії, Харку, потрібні люди не тільки чесні, а й розумні, об’язательно розумні. Чув? Партія — це комунізм, Харитоне!

Шерстюк. А ги думаєш — закритий розподільний.

Тихий. Еге. Ще, кажуть, Ленін писав у “Правді”: партія — розум, честь і совість нашої доби. І всі мусимо за партією йти. А хто з тобою піде? І куди?

Чути спів знадвору.

Людей ти не любиш, нікого не похвалиш.

Гусак. У мене принцип є на це: людина вмре, тоді хвали. Жива людина — бий, щоб кращою була, во!

Шерстюк (до Вигури). Ну що? Не правду ми казали?

Входить Дробинський.

Дробинський. Ну, доки будемо ждать? Народ хвилюється!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Олександр Довженко – Потомки запорожців":
Залишити відповідь

Читати казку "Олександр Довженко – Потомки запорожців" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.