Коло заводських воріт перед робітниками виступає Гарольд Пейн, .один з видатних лідерів американської федерації праці.
— Дуже страшно, я знаю. Але, як кажуть, на нема й суду нема: завод перестав бути військовим, і цим усе сказано. Але! Є речі страшніші. Америка на краю загибелі. Якщо не буде доброї війни, Америка загинула, Америка і вся цивілізація! (Трагічний рух. Гамір). Але-е! Спокій, хлопці! Вже абсолютно відомо цілому світові, що він одібрав у росіян розум. Вони вже готують на нас напад!..— За допомогою кількох бурхливих рухів Гарольд Пейн зобразив напад.— Так, так! І нам не доведеться підтягувати пояси, жаліти своїх дітей і тремтіти при одному тільки слові — локаут. Війна! Ось, ось, ось, ось — факт! Будь ласка! Роботи? Будь ласка! Хоч шістдесят годин на тиждень, пліз!..
— Згадайте, як жили ми до цього миру! — Брукс патетично махнув^руками. — Який був робочий день, які надурочні — з подвійною оплатою! Який сервіс! Журнали! Які видовища в кіно: детектив! кримінал! сенсація* Чотириста п’ятдесят найновіших видів криміналу екстра-кволіте! Це треба було створити!.. А секс! Світ не бачив таких видатків на секс! Шістдесят процентів фільмів ми зняли для вас у спальнях найпікантніших красунь.
— Йес, сер,— сказав Том Бедфорд, жуючи гумку і з цікавістю слухаючи свого боса.— Проте я хотів… якщо вже роботи немає, і ми тепер вільні… е-е… деякі запитання…
— Ніяких запитань! Це шпигуни, слов’яни і негри вигадують питання. Вони хапаються за будь-яку нашу помилку і вселяють вам страх перед війною! Брехня! — випалив Гаррі Пейн вивіреною скоромовкою… Цю скоромовку підхоплює Гаррі Вууд, і далі йде вже праворуч і ліворуч спарована синхронна промова:
— Сорок два проценти з вас до війни не годяться за станом здоров’я, плюс вісім процентів психічновільних, всього — п’ятдесят процентів. Це статистика, хлопці, ви вже повірте, і нехай який-небудь комуніст спробує її спростувати!
— Ми хотіли б, крім сексу, кримініалу й цієї статистики, трохи думок, сер…
— Думок?
Том. Иес, сер! Недавно мені доводилося чути один дуже огидний жарт, сер: буцімто мій мозок з усім його вмістом дорівнює мозкові чотирнадцятилітнього хлопчика, сер. І от тепер, коли я про це думаю, я починаю почувати себе ніяково, сер.
— О, йес! — почулися голоси з натовпу.— Нам би хотілося справжніх думок!
— Як у росіян, наприклад…— підтримав Тома його брат Марк.
— Дозволите, дозвольте… Що-о?!
— Я хотів дати запитання…
— Я бачу, яке в тебе запитання… Тебе вже завербували в шпигуни?!
— Сері Але ж запитань самих ще не було, будь вони прокляті,— сказав Том і, звівши брови, почав оглядатися на товаришів.— Білл, про що ми говорили? Про ці надурочні, про детектив і красунь у спальнях!
— Ей! Дивись, що робиться!
Рух у натовпі, гамір. Поліція в протигазових масках. Свист, рев моторів. Бандит з американського легіону прямує на Тома.
Затемнення.
— О-о! Приїхав благородний свідок! — В голосі Тома Анна почула гіркий сарказм.— Чув по радіо! Хе! Марк! Іди привітай сестру! Вона вже дістала підвищення в банді. Я не знаю тепер, як з нею розмовляти. Боюсь, у нас теж не вистачає лояльності… Дай води, жінко. Пити хочу.
Появився Марк. Він жив у автопричепі, тут же, за два кроки. Він ще не вгамував у собі гніву і з вигляду був цілком протилежний Томові. Анна зрозуміла: злидні обох братів — халупа одного й причеп другого, і бідні діти, й зажурені, похилі дружини,— якої зустрічі вона могла сподіватися?
— Тату, хто це тебе вдарив? — спитав семирічний Сем, помітивши в батька синяки. Четверо дітей обступили Тома.
— Це містер Трумен, Сем,— усміхнувся Том, витираючи обличчя.
— А хто він, цей містер, тату?
— Це головний боббі, Сем.
— Він дуже сильний, тату?
— Но. Не особливо сильний. Тільки він дуже боязкий.
— Він боїться тебе?
— О, та ще як боїться. Як тільки побачить мене, він місця собі не знаходить.
— Так боїться?
— По-моєму, повинен боятися.
— А за що він тебе побив?
— Ну, за багато чого,— сказав Том, беручи на руки найменшу дитину.— Мене треба годувати, роботу давати. Я не можу сидіти без роботи, Сем. Вже нічого купити не можна,— чим я вас годуватиму?
— Сьогодні я дещо зрозумів. Ми можемо мріяти про виробництво знарядь винищування.— Марк показує сестрі свій автопричеп з таким виглядом, наче він був прикутий до нього. — Війна — єдиний хліб наш насущний… будь вона проклята.
— Звичайно, вони дограються до того, що в нас тут вибухатимуть бомби, як у Гітлера.— Том обернувся в бік Марка й Анни.
— Я теж хочу кидати бомби, тату,— сказав Сем, що любив військові ігри.
— Ну, це тому, що ти нежонатий і в тебе немає дітей.
— Я можу оженитися потім.
— Так, але коли це буде. А в мене вже є жінка й діти. Крім того, в мене є совість, я дорослий, і в мене є держава й сором, я не можу хотіти такої війни, як Трумен і тьотя Анна.
— Але тьотя Анна теж не хоче війни. Вона боїться.
— От бачиш,— сказав Том і подивився в бік своєї любої сестри. Звичайно, вона не може хотіти війни, ця розумниця, славна Анна, і на суді, про який так багато трублять по радіо, вона не може стати на боці банди. Він прочитав у її очах одразу велику тривогу й клопіт. Як багато вона, мабуть, знає щонайцікавіших речей про життя: вона жила в Москві, бачила зовсім інший світ.
— Анно,— сказав він, усміхаючись до сестри, що підійшла, — скажи нам, ти завжди була розумніша за нас усіх… Я звертаюся до тебе за порадою…
— Том, я теж прийшла до тебе за порадою, і пораду я вже дістала…
— Так, Анно. Все, видно, правда, весь спосіб життя… Ти поспішаєш на цей суд?
— Так.
— Візьми мене з собою, Анно. Я не признаюся, що я брат. Я сховаюся ззаду в натовпі… Анно, я тебе прошу…
Зал, де відбувався суд над Армандом Хауордом і Стідом, звинувачених в антиамериканській діяльності, переповнений людьми до краю, і це не подобається суддям. Це нервує їх з кожним днем усе більше й більше. На довершення всього їм доповіли, що серед публіки присутні видатні учені й письменники, члени прогресивної асоціації. Дуже неприємно. Голова судової комісії Парнелл Томас ось уже п’ятий день не може впоратися з підсудними. Смішки й шепоти серед кореспондентів. Величезна більшість аудиторії явно на боці підсудних, котрі весь час тримаються з визивним спокоєм. Серед свідків — лікар Уїнчелл, кілька журналістів, що побували в Москві, й Анна Бедфорд.
На лаві підсудних Арманд Хауорд. Він схуд. Щось нове з’явилося в ньому. Він наче виріс за ці кілька днів. Гамір. Томас стукає судейським молотком.
— Перестаньте стукати. Ви можете не стукати молотком?— Хауорд дивиться на Томаса з неприхованим презирством.— Ви цілий тиждень чорните мене перед народом. Ви відмовляєтесь дозволити мені зробити заяву про мої права американського громадянина…
Томас. Містер Хауорд, у ваших словах я весь час чую виклик: вам відомо, що буває з кожним, хто виявляє зневагу до комісії?
Хауорд. Так. Тільки даремно ви загрожуєте. Я не з лякливих.
Мітчелл (серед публіки). Містер голова. Я вимагаю!..
Томас. Хто це я?
Мітчелл. Професор Мітчелл. Від імені асоціації тисяч прогресивних діячів культури (точна назва асоціації буде згадана) я висловлюю протест…
Томас. Вас ніхто не викликав сюди, містер Мітчелл. От коли ми покличемо (рух в бік лави підсудних) вашу асоціацію, тоді ви тут висловите всі свої почуття…
Мітчелл. Я…
Томас. Припиніть! З вашої асоціації виступатиме професор Енштейн. Я викликав його… як свідка. Тільки навряд він щось скаже на вашу користь.
Слідчий Стріплінг. Містер Хауорд, чи ви є зараз член Комуністичної партії США?
Хауорд. Питання про комунізм ніяким чином не зв’язане з цим розслідуванням, яке має заздалегідь визначену ганебну мету…
Томас стукає молотком до того часу, поки Хауорд не замовкає. Повної відповіді Хауорда, таким чином, ніхто не чув. Томас нетямиться. Він ненавидить підсудного і вже не може приховати свою ненависть.
Слідчий. Звольте відповісти, чи є ви зараз, чи коли-небудь були членом Комуністичної партії, так чи ні?
Оборонець. Містер Хауорд на це запитання відповідати не буде.
Томас. Сьогодні п’ятий день суду. Я просиджу тут ще тиждень, але ви відповісте, комуніст ви чи ні. Чому ви мовчите? Чому ви не хочете, якщо вам так хочеться це заперечити, підтвердити свою непричетність до комунізму? Ви про це заявляли послові в Москві?
Хауорд мовчить. Так, він заявляв послові. І ось на лаві підсудних, на батьківщині, вперше в житті, він подумав, чи точно він відповів послові? Щось нове, що ввійшло в його свідомість, примусило його засумніватися в цьому. Тисячі бентежних питань, думок, здогадів і приголомшливих співставлень наринули на нього з небувалою силою. Він подивився на Анну, згадав одвідини колгоспу, День перемоги, згадав усе, що хвилювало його в Радянському Союзі, що кликало до перегляду найголовніших питань життя. І Анна подивилася на нього. Вони були чужі тут, на батьківщині, йому хотілося крикнути Анні: не говоріть нічого на мою користь. Мені тут ніщо не допоможе. Все наперед визначене. Рятуйтеся.
Томас. Свідок Уїнчелл!
Лікар Уїнчелл. Йес, сер. (Він менше тверезий, ніж звичайно).
Томас. Заявив містер Хауорд послові в Москві на прес-конференції?..
Уїнчелл. О, йес! Я ще пам’ятаю, як містер Скотт назвав Хауорда ледарем, а Хауорд його провокатором, падлюкою, шпигуном, вже точно не пригадую. Взагалі я не заздрив у той час Скотту.
Гучний сміх серед публіки, шум, свист. Стук молотка. Томас нетямиться. Із залу видворяють частину публіки. Виштовхують брутально, як череду. Б’ють. Хапають. Вивертають руки. Надівають наручники і в клітку.
Слідчий. Свідок Уїнчелл, ви працювали з підсудним у Москві. У вас були підстави гадати, що він комуніст?
Уїнчелл. Безумовно.
Томас. Увага! Слідчий. Конкретно?
Уїнчелл. Конкретно я особливого нічого не помічав. Але я все ж таки це стверджую. (Шум у публіці).
Оборонець. На якій підставі.
Уїнчелл. На тій підставі, що він взагалі дуже розумний. А на розумних людей Москва впливає майже безвідмовно… Постукайте молотком, ей! Я п’янію од цього шуму.
Шум і сміх посилюються.
Слідчий. Містер Хауорд, чи виявляєте ви бажання відповісти…
Оборонець. Містер Хауорд відмовляється відповідати на це запитання. Це не проста суперечка й не диспут. Це суд, на який дивиться увесь світ. Тут судиться щось більше, аніж вигадані злочини однієї особи…
Анна сидить, широко розплющивши очі. Чути голос оборонця:
— Зараз після величезних струсів весь світ переживає епоху судів. Судиться все: історія, уряди, державні системи, філософія. Судиться людська совість без сорому, з підлістю, продажністю…
Томас (забиваючи молотком — шум, крики протесту). Ей! Ей! Якщо ви базікатимете ці дурниці, я вас теж посадовлю на лаву підсудних!.. Свідок Анна Бедфорд!
Анна здригнулась. Зараз її спитають, і вона скаже цьому осоружному Томасові все, що вона думає. З тривогою дивляться на неї Хауорд і лікар Уїнчелл.
Томас. В Москві на прес-конференції, де обговорювалася ваша доповідь про колгоспи, назвав підсудний посольство американського народу образливими словами, які принижують гідність нації?
Уїнчелл (швидко, не давши Анні опам’ятатися). Так, так! То було видовище!.. (Сміх у залі).
Томас. Свідок Уїнчелл! Я не вас питаю.
Уїнчелл (йому страшно за Анну. Він усе прочитав у її очах). Даремно! Ви гадаєте, ця дівчинка може держати в своїй курячій голові всі ці речі… Хе! Не перебивайте мене! Цей Хауорд там у Москві наговорив штучок, смію вас запевнити: “Не посольство, каже, миру, посольство ворожнечі…” Абсолютно точно!.. В мене все записане! “Мерзенна зграя кар’єристів, брехунів і шпигунів, що в ім’я капіталістичних інтересів улаштовує змови проти країн нової демократії!.. Ошуканці й дезінформатори американського народу!” Хо-о! То треба було послухати! Всі сиділи як ошпарені… Я після того, повірте, не міг опам’ятатися три дні й ходив по вулицях Москви, як п’яний. Містер Хауорд, скажіть, я брешу?
Оборонець. Підзахисний це підтверджує. Крім того, з огляду особливої важливості обвинувачення: в приналежності до комунізму він просить уточнити справжній зміст обвинувачення.
Слідчий. Тобто?
Оборонець. Будьте ласкаві й скажіть, що таке комунізм?
Томас. Ми не маємо наміру влаштовувати тут лекторій комунізму.
Оборонець. Чи можу я витлумачити це, як незнання, що таке комунізм?
Томас. Так! Незнання і небажання знати! (Шум, свист, тупіт). Свідок Анна Бедфорд, можете сісти поки що. Так! Я ніколи не читав жодної книжки, яка розповіла б мені, що таке комунізм. Я анальфабет комунізму і його антипод. Хіба не досить того, що я заперечую. Я знаю, що світ розпався на дві півкулі — західну, з золотом, демократією й товарами, і східну — без товарів і з комунізмом замість золота…
Хауорд. Світ розпався не на півкулі, а на трудівників і узурпаторів труда.
Томас (стукаючи з усієї сили). Я забороняю вам!..
Хауорд. На протязі усіх віків! На тих, хто працює! І тих, хто, не працюючи, загрібає…
Томас. Я забороняю вам проповідувати в залі суду московські ідеї! Цього вам не вдасться!
Хауорд. Ці ідеї вперше висловив кращий із кращих американців!
Томас. Хто той американець? Назвіть ім’я того негідника! Я посаджу його поруч з вами!
Уїнчелл. Містер Хауорд, сподіваюсь, ви натякаєте не на мене? (Сміх).
Томас. Звольте назвати! Поль Робсон? Чорний сатана, за яким плаче вірьовка?!
Хауорд (показуючи на портрет над головою Томаса). Авраам Лінкольн.
Неймовірний свист, шум, сміх, шаленство.
Томас. Я вас відпроваджу в будинок божевільних!
Хауорд. Не турбуйтесь. Я вже в цьому —будинку. (Сміх, гамір).
— Який жах…— тихо сказала Анна Мері Купер, яка сиділа поруч неї. Вона вся аж трусилася од прихованого обурення.— Яка ганьба!
— Чого ти хвилюєшся весь час? — відповіла Мері.— У тебе такий вигляд, неначе ти підсудна.
— Справді? Мені теж здається, що це мене судять…— сказала Анна, не одриваючи очей від голови суду, якого вона ненавиділа.— Колись я напишу про це книгу… Ах, коли б я була письменницею!..
Мері Купер подивилася на свою подругу з ворожим подивом.
Рух серед публіки. З’явився славетний Енштейн. Ось він привітався з професором Мітчеллом і Річардсоном.
Томас. Свідок Енштейн, професор!
Енштейн (сивий старий чоловік з темними променистими очима). Що я повинен засвідчити? Кого тут судять і за що ?
Томас. Підсудний Хауорд звів на вас наклеп у Москві і вкупі з вами на американську науку.
Енштейн. Навіщо він це зробив?
Томас. Спитайте його. На якій підставі він твердить, що ви, одержуючи в нас прекрасну винагороду в тій монеті, яку цінять найбільше, невдоволені? Тоді як насправді зараз ви багатший, аніж будь-коли в Європі? Ви можете це підтвердити перед мікрофоном?
Енштейн. Містер Хауорд? (Оглядається).
Хауорд. Добридень!
Побачивши Хауорда, Енштейн підійшов до нього і з усмішкою привітався за руку. Він ніколи в житті не був на суді. Хто такий Хауорд, він не знав, але той зразу ж показався йому приємною людиною.
Хауорд. Як поживаєте?
Томас. Припиніть приватну розмову!
Хауорд. Це не приватна розмова. Я дав свідкові навідне запитання. Я спитав, як почуває себе великий учений світу відтоді, як атомна енергія, до відкриття якої він має відношення, перетворилася на знаряддя смерті? Це те ж саме запитання, яке поставили й ви!
Енштейн. Ну… Не будемо сперечатися.
Енштейн подивився на підсудного глибоким старечим поглядом. Він зрозумів, що це не просте запитання чергового журналіста, а щось набагато складніше. Стало тихо в залі.
— Як живу? — сказав він з гіркою усмішкою.—В цілковитому задоволенні. Граю в шахи, на віолончелі. Часом хворію. Усміхаюся засекреченою усмішкою фоторепортерам. І лише зрідка, і то на самоті, щоб ніхто не бачив і не чув, згадую юність, і давно прив’ялі мрії, і натхнення, і довгий шлях здогадів та праці, і захвати приголомшливих прозрінь, кажу собі — немає в мене щастя. Не освітлює розум мій більше нічого. Я перестав світити після того, як, пробачте за старомодний вираз, доля скинула мене з вершин космосу в обійми торговців смертю. (Стук молотка).
Не стукайте. Я не становлю небезпеки,— сказав учений, обертаючись до голови суду.— Всесвітнє ім’я моє — не радість і не гордість століття. Вже говорять про мене: він сам сказав, що приніс світові загибель. (До підсудного). Так. Я привів багатьох дослідників до рокованих дверей. Я одчинив їм двері своїм єдиним ключем і сказав: увійдіть.
— Е-е! Старий дивак! — засміявся раптом Том Бедфорд, котрий, сидячи серед публіки, слухав усе це з величезною цікавістю.— Теж сказав. Увійдіть!.. А туди банда гангстерів… (Сміх у залі).
— Підзахисний просить слова! — сказав оборонець.
— Тиша! Тихо! — пролунало по залу. Заметушилися репортери, кінооператори. Гамір. Стук молотка. Стук молотка наростає, як барабанний бій.
Хауорд іде на трибуну. Хауорд на трибуні. Все завмерло. Голова суду Томас нараз поблід і розкрив рота, його заступник від тиші прокинувся й заходився дико озиратися. В Хауорда пересохло в роті. Він випив води. На нього спрямовані всі погляди й об’єктиви апаратів.
— По першому пункту обвинувачення в антиурядовій…
— Антиамериканській! — поправляє Томас.
— …діяльності, що виявляється нібито в підриві могутності держави засобами пропаганди ідей миру взагалі й дружби з Радянською Росією…
Чи є серед присутніх робітники? — звернувся Хауорд несподівано до публіки.
— Безробітні є! — обізвався Том Бедфорд таким веселим голосом, що багато хто засміявся.
— Безробітний?! Скажіть мені, ви хочете війни? Голова суду підняв уже молоток, та так і не стукнув.
Безробітний відповів ствердно.
