Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати.
– З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко!
Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт.
– Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм!
Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!
– Ой-ой-ой! – зарепетував він. Та так голосно, що з дупла вискочила Білочка з білченятами.
– Мене груша побила! – заплакав Їжачок.
– Обходьте ту грушу десятою дорогою! – наказала Білочка білченятам. – А ти, Їжачку, приклади до гулі щось холодне!
– Добре! – схопившись за голівку, Їжачок поспішив до Мишки.
– Ой-ой-ой! Порятуй мене!
– А що сталося? – злякалася сіренька.
– Груша мене побила! Та так, що аж гуля вискочила! Білочка сказала, що треба до неї прикласти щось… кругле…
– Може, горішок?
– Чи довге…
– Шишечку?
– Ой, не знаю… давай шишечку!
– Тримай гарненько! – відказала Мишка.
Ось так Їжачок і потупцяв додому із шишкою на голові.
Аж ось, на зустріч – Лисичка. Та як розсміється:
– А чого це ти, Колючий, шишку на голові носиш?
– Мене груша побила!
– Груша? – не до сміху стало Руденькій.
– Так, що гуля вискочила!
– Ой, лишенько! А в мене ж біля хати груша росте… ще й дика!
– Ой, стережися її, Лисичко! – порадив Їжачок і потупцяв далі.
Аж глядь, Ведмедиця примостилася біля малинника та його грушою ласує!
– А що це ти грушу їси? – питає Їжачок.
– Ой, їм! Ой, їм! – облизнулася Ведмедиця.
– І що, вона тебе не побила?
– З якого б це дива? То тільки боксерські груші б’ються! А ця ох же ж і добра! Аж медова! –прицмакнула Ведмедиця й сховалася в барлозі.
– Добра? А чого ж тоді мене побила? – потер гулю Їжачок. – А! мабуть, образилася, що я спочатку яблучко хотів з’їсти! Тепер знатиму! Спершу їстиму грушки!… І ще… треба буде дізнатися, де в лісі боксерська груша росте… щоб часом ще й на неї не натрапити…
