Остап Вишня – А кому, справді, сором

У Кіровограді працює український музично-драматичний театр імені Кропивницького. Давненько він там уже отаборився, той театр, і потроху грає…

Справи в нього, як і в кожного театру, нерівні: іноді добрі, іноді гірші, одне слово, як той казав: “Часом з квасом, порою з водою”…

Акторський колектив у театрі імені Кропивницького згуртований міцно, складається він з кваліфікованих акторів і старшого, і молодшого покоління. Найвизначніші з акторів тт. М. Білецький, 3. Німенко, Г. Рябова, Параконєв, Тимош та інші.

Серед тих, що звуться “та інші”, єсть так само талановиті люди. Ми це знаємо, але всіх їх тут називати незручно, бо пишемо не афішу, а для газети.

Серед акторів чимало добрих співаків і танцюристів.

Колектив очолює заслужений артист УРСР М. Донець, завмузчастиною С. Чумаченко.

Колектив як колектив.

В репертуарі театру — українська класика і сучасна радянська п’єса, переважно музична комедія: “Наталка Полтавка”, “Катерина”, “Безталанна”, “Не ходите, Григорий Иванович, на танцевальные вечера” (як називають деякі наші перекладачі п’єсу “Ой не ходи, Грицю…”), “В неділю рано зілля копала…”, “Сватання на Гончарівці”, “Пошились у дурні”, а також “Червона калина”, “Шумить Дніпро”, “Біла акація”, “Людина шукає щастя” і т. д.

Репертуар як репертуар.

Театр охоче відвідують любителі музики, співу, танців…

Грає театр в історичному театральному будинку, збудованому 1867 року і прикрашеному двома меморіальними дошками про знаменні події, що тут відбувалися, і видатних театральних діячів, які тут працювали.

Перша меморіальна дошка:

Цей театр збудовано в 1867 році для аматорського гуртка сценічного мистецтва, створеного і керованого І. К. Тобілевичем (Карпенком-Карим) та М. Л. Кропивницьким. Під їх режисерством та керівництвом в м. Єлисаветграді в другій половині XIX століття з аматорського гуртка сформувався новий народно-побутовий реалістичний театр.

Друга меморіальна дошка:

В цьому театрі в другій половині XIX та на початку XX століття працювали корифеї українського театру:

Іван Карпович ТОБІЛЕВИЧ (Карпенко-Карий)
Марко Лукич КРОПИВНИЦЬКИЙ
Микола САДОВСЬКИЙ <М. К. Тобілевич) Марія Костянтинівна ЗАНЬКОВЕЦЬКА Михайло Петрович СТАРИЦЬКИЙ Панас САКСАГАНСЬКИЙ (П. К. Тобілевич) Як бачите, Кіровоградський театр імені Кропивницького є спадкоємцем великих історичних театральних традицій. Ми не маємо ніякого сумніву, що наші онуки, які займатимуться театрами та іншими видовищними підприємствами, оточать Кіровоградський театр особливою увагою, подбають про те, щоб тут виставляли п'єси наших класиків так, як вони їх понаписували, і так, як вони їх грали, а також вважатимуть за свій культурний обов'язок хоч раз у житті відвідати цей театр — початок початків українського народного реалістичного театру. Онуки, вони будуть спритніші за нас, дідів, і обов'язково зроблять це… Не можна сказати, що й ми, діди, спали і нічого не робили для увічнення пам'яті наших славнозвісних корифеїв українського театру. Промайнула недавно у газетах звістка, що Міністерство культури УРСР вже ухвалило вистругати довгого дрючка, щоб повиганяти кози з хутора "Надії", де довго жив, працював, помер і похований Іван Карпович КарпенкоКарий, і взяти той хутір під свою охорону. Отже, зроблено з цього боку немало. Простотаки багато зроблено. Міністерство може пишатися: вже є дрючок… Поки що є й кози, що нівечать хутір "Надію", та вже коли придбано дрючка, не мине й кількох років, — повиганяють і кози! Товариші з міністерства вже як візьмуться, так тільки держись! А поки що театр імені Кропивницького переживає ту пору, коли йому доводиться мати справу здебільшого з водою, ніж з квасом. Найнещаснішим для театру був рік 1954й. Колишнє керівництво театру, як-то кажуть, наламало дров, привело театр до великих збитків. За що його Міністерство культури і покарало. Але кари зазнав і сам театр, його було віднесено до тієї категорії, чи до "пояса", про які кажуть, що це така "худа" категорія, що ніякий "пояс" не держиться. Скасовано хор. Тепер у хорі співають всі актори — із голосом, і без голосу… Уявляєте собі, що воно виходить?.. Оркестр тепер у театрі складається із шести одиниць. Чому з шести? Очевидно, щоб не заглушав хору, бо хор без хору і оркестр із шести чоловік може заглушити. Так і живе театр імені Кропивницького в тому будинку, на якому красуються знамениті меморіальні дошки. Проте, невважаючи на такі умови, театр за 1955 рік дав сто дев'яносто дев'ять виїзних вистав і план виконав. Ну, ясно, що після такого напруження "пояси" на колективі сильно покоротшали, і члени колективу примушені шукати роботу там, де не така "худа" категорія. До цього можна додати, що за три роки ніхто з відповідальних працівників Міністерства культури УРСР не відвідав Кіровограда, хоч там працюють два театри і філармонія. А може, це й краще! А то, буває, приїде сердитий дядя з міністерства, подивиться і грізно накаже: — Оркестр аж з шести чоловік?! Скоротить! Досить одного барабана! Хай гримить! Справи з Кіровоградським українським театром, як ви бачите, не дуже музичні, але сильно драматичні! А хто в цьому винен? Ви гадаєте, колектив театру? Ні! Винні наші керівні театральні онуки, що так довго ростуть!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Остап Вишня – А кому, справді, сором":
Залишити відповідь

Читати казку "Остап Вишня – А кому, справді, сором" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.