Присвячую Г. І. Косарьову
Бекас для охотника, насамперед, — собака!
Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо!
Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все’дно, що справляти весілля без музики.
Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстиме, а навіть не бачитимете.
Значить, давайте про… бекаса.
Бекас — невеличкий болотяний птах, сіренький, з біленьким на пузці пір’ячком, дуже меткий, із дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком і летить, навіжений, ніби він перед тим, як злетіти, випив мінімум двісті грамів: зигзагами.
Який же він смачний, смажений бекас!
Делікатес!
І, — майте на увазі, — бекас — це один з тих небагатьох сортів дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його під крильце, трішечки масла — і в піч.
Не дай бог, потім сметанки та, не дай бог, іще чого-небудь, — це такая — вам кажу — симфонія, що… давайте зараз же їхати на бекасів…
І знову ж таки: бекас без собаки і не делікатес, і не симфонія, бо без собаки — нема бекаса.
Значить, давайте про… собак!
Що таке собака — ви всі знаєте: голова, чотири ноги, хвіст і гавкає.
Трохи докладніше про породи мисливських собак і, оскільки йдеться про полювання бекаса, — значить, — про лягавих собак.
Такі є породи:
а) Лавераки.
в) Гордони.
с) Ірландські сетери.
d) Пойнтери.
е) Континентальні лягаві.
f) Грифони.
g) Спанієлі.
h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрізь на “пунделя”.
Яка порода з них найкраща?
Та, з якою полюєте ви.
Коли придбаєте собі, приміром, лаверака, — то такого лаверака ні в кого не було і не буде.
— Ну, який собака! Не собака, а Едісон! Факт! Га послухайте, що я вам розкажу. Полювали ми…
І пішло, і пішло…
Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправді не було і не буде.
Якої ж породи собаку посовітувати вам придбати?
Такої, яку ви вже придбали або хочете придбати.
Охотник-початківець, не зв’язаний мисливськими родинними традиціями, придбавши рушницю, шукає собаку.
Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво й привітно (як і завжди теща) говорить, сильно натискуючи при розмові на шиплячо-свистячі приголосні:
— Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акуліни Кузьмінішшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акуліну Кузізмінішшіпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породисті цццпуццценята!
За місяць чи за два вам принесуть од Акуліни Кузьмінішни шшикарного сетера.
Які ж ви раді: перший у вашім житті мисливський собака. Ваш! Власний!
Пестите ви його, голубите ви його, доглядаєте, як сина, як найдорожче для вас створіння.
Купили ви йому нашийника, купили поводок і за кілька часу ведете до мисливського клубу, в собачу секцію, на експертизу.
Показуєте суворому дяді і так на нього дивитесь, як у дитинстві колись дивилися на батька, коли суворий і заклопотаний батько ваш ласкаво подивився на вас та ще й приголубив.
— Ну?! — запитуєте. — Песик! Правда, хороший і кровний? Га?
Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потім перекидає свій погляд на вас і байдуже кидає;
— Кундель!
— А мені казали — сетер!
— Значить, сетер-кундель! — кидає дядя.
— А як із ним далі? — трепетно запитуєте ви.
— Та що ж далі? На цім поводку не варто вішати, хороший поводок. Повісьте на простій шворці. Ні в його папи, ні в його мами сетер у крові не ночував! Кундель!
Після цього у вас удома з тещею гостро-короткий діалог, після якого теща резюмує:
— Акуліна Кузьмінішна женщина не такая, — а вже на сьомому році приобщалася й сповідалася. І ніколи я не думала, і ніколи я не гадала, щоб моя Люда (Люда —це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга її жисті, а вона ж у мене одна, і куди я дінусь, і хто їй, та й не тільки їй, пектиме такі пончики. Невдячні тепер пішли молоді люди. Коли мати рекомендує собаку, то слід все-таки пам’ятати, що рекоменлує собаку мати. Бо я мати не тільки Люді, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай мені понюхать!
Перший собака для мисливця-початківця дуже трудний собака.
Потім уже буде легше…
Потім уже, коли ви познайомитесь і з мисливцями і з їхніми собаками, коли ви вже знатимете, що був на світі знаменитий Камбіз, чорний пойнтер, і знаменита Алі, лаверак, і знаменитий Джой — гордон, — тоді вже ви придбаєте собі таке цуценя, яке вам більше до вподоби.
Коли вам більше до серця пойнтери, вам скажуть:
— У Василя Івановича є сука-пойнтер камбізівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станції Бориспіль.
Придбали ви чудесне, приміром, пойнтереня.
Як його назвати?
Безперечно — Джек, або Джой, або Стек!
Ніколи в житті не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи Терном, боже вас борони: таке ім’я може навіки зіпсувати собаці таланти, хоча б собака була навіть богом.
Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.
— Правда, славний песик? — запитуєте ви у своїх домашніх.
Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас і на песика, піде до своєї кімнати, нічого не сказавши.
Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз і ваша теща, погладить песика по голівці й прокаже:
— Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?
— Мабуть, скоро, — відповідаєте ви.
— Хоч би скоріше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тоді вже не дохне.
— Так, тоді вже не дуже дохне!
— А від чумки дохне?
— Дохне!
— Хоч би скоріше чумка!
— Де ж ми його пристроїмо? — ласкаво запитуєте ви.
І тут чуєте тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячі й голосні:
— Двоспальне ліжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.
— Мамо, — заспокоює дружина, — ну чого ти хвилю-єшся? Скоро ж буде чумка!
Починається виховання мисливського собаки, а від виховання залежить все: і добутливість вашого полювання, і вся краса, й насолода від полювання з мисливською собакою високих кровей.
На другий день після того, як у вас оселився симпатичний чистопорідний песик, починається дискусія на тему:
— Хто витиратиме?
— Я не витиратиму! — кидає теща.
— Я вже сьогодні п’ять разів витирала, а чумки ще нема! — заявляє дружина.
— Витиратиму я! — рішуче кажете ви. — Де це наші ганчірки подівалися? Скрізь були ганчірки, а тепер хоч би тобі одна.
Витираєте, значить, ви…
От ви витерли вже пізненько, лягаючи спати, поклали Джека на його місце і лягли.
Джекові скучно за мамою, йому скучно за братіками, за сестричками, — Джек так жалібно-жалібно скавучить.
Теща ваша, виходячи з “удобств” і човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:
— Цить! Цить! Здох би ти йому!
В цей час ви кашляєте і кидаєте:
— Джеконько! Спи, голубчику!
І чуєге тещине:
— Спи, песику. Спи, любенький. Навіки засни, собаченько наш хороший.
Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипаєте ви…
А засинаючи, чуєте, як дружина уві сні кличе благально:
— Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!
Так росте у вас ваш улюблений і чистопорідний Джек.
Він росте, а ви витираєте.
Витираєте й водите Джека гуляти.
Щоб не часто витирати, частіше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тоді часто треба витирати.
Водити гуляти малесенького чистопорідного песика з п’ятого-шостого поверху разів по п’ять-шість на день — дуже приємне спортивно-гімнастичне заняття.
Зразу так-таки ви беретеся і вчити Джека різних потрібних мисливських штук: іти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку річ і т. ін.
Особливо приємно вивчати собачку знаходити ваші нічні пантофлі.
Чистої породи песик за 2-3 дні збагне цю науку, а вже за 2-3 тижні біля вашого ліжка лежатимуть усі пантофлі вашої родини й усіх сусідів, що живуть у спільній з вами квартирі.
Веселі часи настають, коли в песика зубки починають прорізатися.
Тоді одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка і сильно кричить дружина Люда:
— Модельні! Боже мій! Єдині модельні черевики!
— В чім річ? — запитуєте ви.
— Поїв модельні черевики!
— Хто поїв модельні черевики?
— Ваш Джек поїв модельні черевики!
Тижнів на два ви переходите з дружиною на “ви”…
А ще за кілька часу з поважною вашою тещею припиняються всякі зносини і на “ти”, і на “ви”, бо од її улюблених нічних шльопанців залишилися дві недогризені стельки.
Але то нічого, — ви все рівно Джека любите, він уже носить поноску, він шукає речі, і ви самі бачили його першу стойку у дворі на сусідчину рябеньку курку.
Ви ще й “піль” йому не сказали, а вже в роті в нього весь курчин хвіст, а курка сидить зверху на хліві й одчайдушно всіх запитує:
— Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться і такі випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навіть Юрко, ваш коханий синочок.
— Що таке? — запитуєте ви.
Мовчання. Напружена тиша. Тільки все посемейство суворо якось дихає.
— Юрасику, що трапилось?
— Джек вісім котлет із’їв.
А як перед різдвом така в родині буде ситуація, то почуєте:
— От індика тільки архирейський носик залишився!
— З шийки, значить, почав? — проказуєте ви. А що ви більше скажете?
І так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.
Потім непогано віддати песика для науки досвідченому єгереві.
Єгер — це людина, що вчить чистопорідних мисливських собак. І зробить із вашого Джекя одного в світі.
Але з єгерем ви вже самі майте справу.
Одно скажу: доки ваша собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмі і в старих черевиках, а ваша дружина ніколи не придбає собі модельних черевиків.
І ви прекрасно знатимете, почім тепер вівсяна крупа і пшоно, і що ваш Джек за один місяць з’їдає мінімум четверик коней.
І от, нарешті, Джек готовий.
Перше з ним самостійне ваше полювання на бекасів.
— Стойка!
— Піль!
Джек кидається, і з-під нього вискакує… здоровенна жаба.
А повернувшись колись із полювання, ви розповідаєте своїм приятелям:
— Посилаю Джека: “Побіжи, пошукай, чи нема на тім болоті бекасів”. Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.
— Що, — питаю, — нема?
— Нема! — каже.
А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!
