Очевидно, всі вже помітили, з якою люттю нападають московські та ленінградські театральні та кіножурнали й кіногазети на наше ВУФКУ…
Якими тільки словами вони його не паплюжать?!
Криють, що називається, і отак, і отак, і перетак…
В чім тут річ, ми, звичайно, розуміємо.
Не дає їм спокою оте саме “синдицирование”, що його рішуче відкинула партійна нарада в справах кіно при ЦК КП(б)У.
Дописалися вони аж ось до чого.
Якийсь М. Блейман в № 5 журналу “Рабочий и театр” (Ленінград) договорився, як кажуть, — “до ручки”… Слухайте, що він пише… Не пише, а просто рубає…
“Очевидно, ВУФКУ до конца безнадежная организация, работающая без партруководства и технической консультации. Очевидно, фабрики ВУФКУ стоят в заболоченньтх местностях, даже и новая фабрика в Києве.
Между прочим, продукцией ВУФКУ кормится вся Украйна. Это значит, что происходит организованная порча зрительских вкусов! В спорах о кинематографии, свидетелями которых мм являємся, ВУФКУ не упоминается. Совкино делает и плохие и хорошие картини. ВУФКУ недискуссионно — там все одинаково плохо. Но из этого не следует, что его нужно оставить без виймання. Его нужно или закрить, или реорганизовать…”
Раз! Два! Три! “Сжег гимназии и упразднил науки”… І знаєте, коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли про “Звенигору” говорить Німеччина, Франція, Америка, Чехословаччина…
Це пишеться тоді, коли чехословацькі газети називають “Звенигору” — “гімном нової доби”…
Це пишеться тоді, коли Джордж Кларк в американській робітничій пресі пише, що він уважає “Звенигору” за надзвичайне досягнення радянської кінематографії і закінчує статтю такими словами: “Треба сподіватись, що “Звенигора” допоможе американському робітничому класові знайти ті скарби, що їх уже знайшли робітники та селяни України”.
Блеймани пишуть, що ВУФКУ “до конца безнадежная организация, работающая без партруководства”…
Коли це пишеться?
Це пишеться тоді, коли при ЦК партії відбувається нарада з авторитетних партійних робітників, де розбираються й критикуються найдрібніші питання нашої кінопродукції…
Це пишеться тоді, коли роботою ВУФКУ керує один з авторитетних представників старої більшовицької гвардії, член партії ще з того часу, коли Блеймани під стіл пішки ходили, Микола Олексійович Скрипник!
Ми прекрасно знаємо, що чимало хиб є в роботі ВУФКУ…
Ми їх не замовчуємо, ми про них говоримо, ми їх виправляємо й виправлятимемо…
Але щоб “доблейматись” до того, що в дискусіях про дію ВУФКУ не Згадується, це вже, вибачте, не що інше, як послаблення у Блейманів язикового ефінктера…
Бо коли Блеймани пишуть з таким “авторитетом” по радянських журналах, вони не можуть не знати, що недавнечко в Москві була дискусія про ту ж “Звенигору”…
Вони мусять знати, що Нарком освіти РСФРР А. В. Луначарський, подивившись фільм “У павутинні”, визнав його за “великий художній твір”…
Нарада при ЦК партії, окремі авторитетніші товариші знаходять у роботі ВУФКУ не малі досягнення, а Блеймани рубають:
“Его нужно закрить!..”
Ех! Коли б ото Блейманам та ще й роги!
