Коли мені іноді доводиться братися писати щось для дітей, завжди пригадується таке.
Моєму синові було щось чотири роки. Дитинча узяло з етажерки книжку, прибігло до мене й просить:
— Почитай, татку!
Я взяв книжку, дивлюсь: “М. В. Гоголь. Миргород. Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”.
Почав читати.
Хлоп’я уважно слухало, все ніби йому було зрозуміло. Прочитав я кінець другої глави, оте місце:
— “Ось вам за те, Іване Никифоровичу, — одказав Іван Іванович, скрутивши йому дулю та грюкнувши за собою дверима…”
І зразу мій слухач:
— Дулю? Що таке дуля? Як її крутять?
Дуль в нашій родині не сукалося, хлопець не знав, що воно таке за “фрукт” — дуля, ну й зацікавився.
Педагог з мене був не дуже великий, я розгубився, не знав, що мені робити, хлоп’я напосідало, і я йому розказав, що воно таке дуля, і показав, як їх крутять.
Баба в хлопця була строгувата, держала його в руках. Це хлоп’яті не дуже було до вподоби, і того ж вечора за чаєм, коли бабуся щось йому не дозволила, онук скрутив їй найсправжнісіньку дулю.
Мало дитя халепу. Та не так дитя, як я, бо я ж розповів, як це трапилося, і взяв провину на себе.
М. В. Гоголь, розуміється, ні в чім не винуватий, бо він писав не для дітей, а для батьків.
Винуватий був у всьому я, бо, пояснюючи, не зумів викликати у дитини огиди до дулі і до тих, що їх крутять, а, навпаки, своїми розмовами зробив ще одного прихильника дулесукання.
Коли я берусь писати щось для дітей, я ніколи не забуваю цього випадку.
Для дітей я, за порадою О. М. Горького, намагаюсь писати ще серйозніше, ніж для дорослих.
Чи виходить воно в мене? Не мені про це судити.
Скажу тільки, що дуже хочеться писати для дітей, і, признаюсь, що пишучи для них, я весь час чогось боюсь.
1951 року у видавництві “Молодь” вийшла моя книжка для юнацтва “Молоді будьмо”. Тепер оце виходить для молодших читачів “Великі ростіть”.
І дуже мені кортить написати книжечку для школярів молодших класів.
Одно оповіданнячко “Перший диктант” я написав. Намітилося ще кілька, на мій погляд, дуже цікавих тем. Думаю я над ними і перо в чорнильницю вмочаю, а потім покладу перо та ще думаю… Чорнило тим часом висихає, перо не пише…
А хочеться…
