Переказували нам, що в редакції німецького сатиричного журналу “Ойленшпігель” поруч редакторського кабінету — кімната, де збираються співробітники “робити” черговий номер свого журналу.
Збираються, отже, письменники і художники — сатирики та гумористи, тобто народ веселий, дотепний, радісний.
А знаєте, як та кімната в редакції називається?
Зветься вона “камера тортурів”, “кімната муки”.
В редакції нашого “Перця” такої кімнати нема, але перчанським кращим художникам тт. БеШа, Арутюнянцу, В. Гливенку, О. Козюренку в редакції журналу “Перець” дуже весело, як і талановитим їхнім товаришам
В. Литвиненку, В. Григор’єву, Л. Каплану, Ю. Зелінському, бо художника ті дуже смішні та веселі…
А коли весело художникам, значить, не сумно і письменникам-перчанам, а про редактора Ф. Ю. Маківчука вже й говорити нема чого — йому за сміхом і дихати нема коли. Він і тоді регочеться, коли в його щось заболить.
— Чого це ви так заливаєтесь? — запитуєш, бува, Федора Юровича.
— У серце штрикнуло! Смійтесь за мене далі ви, бо мені болить!
І всі перчани зразу:
— Хахаха!
А поет зразу частівку:
Редакторові штрикнуло В самісіньке серце, Сійте, друзі, кукурудзу, Бо будете в “Перці”.
Сміх у “Перці” — колективний сміх. Перчани прекрасно розуміють вагу сміху, його дію, його вплив, бо вони твердо запам’ятали вислів М. В. Гоголя: “…насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі…”
Вони знають також і гоголівське: “…він добрий, він чесний, цей сміх. Його дано саме для того, щоб уміти посміятися з себе, а не з інших. І в кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися. Інакше сміх стане наклепом, і, як за злочин, дасть він за нього одвіт”.
Коли б хтось із сторонніх зайшов у кабінет редактора “Перця” в той час, коли там збираються художники, письменники, співробітники журналу для обговорення чергового номера, він би здивувався, як може витерпіти людина всі “дружні зауваження” присутніх з приводу запропонованої якоїсь невдалої теми.
Нічого, терпить… Бо він знає, що “в кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися”.
Ми сміємося і будемо сміятися, бо ми живемо повнокровним життям, разом із своїм веселим, дотепним, талановитим народом.
Ми сміємося і будемо сміятися, бо ми знаємо, що сміхом своїм ми допомагаємо нашій партії, нашому народові боротися з недобрими явищами в нашому житті.
Ми сміємося і будемо сміятися, бо ми добре пам’ятаємо ще й такі слова нашого безсмертного патрона Миколи Васильовича Гоголя, що “засміятися лагідним, світлим сміхом може тільки сама глибоколагідна душа”.
