І
Дррр! (Пауза). Дрррр! (Пауза)… Дрррр! Це дзвонить телефон.
— О господи! Знову! — це або говорить сама до себе, або думає заклопотана людина і бере телефонну трубку: — Ну?!
Потім заклопотана людина стріпує головою і поспішає сказати у ту саму трубку:
— Пробачте, не “ну?!”, а я вас слухаю!
Хтось про щось говорить телефоном заклопотаній людині. Заклопотана людина слухає. Послухавши, сердито кидає:
— Ну?!
Заклопотана людина ще кілька часу слухає, потім нервово кладе трубку на телефон.
— Показилися! — бурмоче заклопотана людина.
— …Дррр!
— Ну?! — взявши трубку, запитує знову та сама людина. — Пробачте, я вас слухаю!
— … Ні, не перебили! Я сам перебив!
— …Дррр! Дррр! Дррр!
II
Відповідальна людина, що працює в одній керівній установі, приходить щодня на роботу, як їй і належиться, о дев’ятій годині вранці.
Людина ця виконує відповідальну роботу, розробляє й вирішує справи, над якими слід подумати, слід про ці справи прочитати чимало матеріалів, продивитися книжки, прикинути, порівняти, зважити, а потім уже вирішити.
Це людина розумової праці…
Ну, от, значить, рівно о дев’ятій годині ранку людина сіла за стіл… Раптом:
Дрррр! — телефон.
Відповівши на перший дзвінок, людина розгортає справи, читає.
— Дрррр!
— Я вас слухаю!
Після п’ятнадцятого “дррр!” людина, беручи телефонну трубку, вже говорить не “я вас слухаю”, а “ну?!”, потім, схаменувшись, поправляється: “Пробачте, не “ну?!”, а я вас слухаю!”
Після сімдесят п’ятого “дррр!” людина довго-довго дивиться на телефон, потім, ніби щось пригадавши, говорить “ага!”, бере телефонну трубку і каже:
— Ви мене слухаєте?
Після сто одинадцятого “дррр” відповідальна людина хватає в руки не трубку, а телефонний апарат, прикладає його до вуха й дивується:
— Дивись, поважчала як трубка! І незручно її якось до вуха прикладати!
Потім думає, думає, думає і раптом несамовито кричить:
— Галло! Та галло ж твоїй матері! І падає в крісло.
Потім підводиться з крісла, підходить до вікна, надворі весна, на зеленокучерявій під вікном липі стрибають, весело цвірінькаючи, горобці.
Людина дивиться на горобців і ніяк не може пригадати, що воно таке, які то такі веселі пташки стрибають…
Потім таки пригадує, що то горобці, ніяковіє з того, як вона. могла забути горобців, це її сердить, і вона сердито говорить:
— Телефона б вам на липу повісити! Ви б так не стрибали, не цвірінькали!
III
А які такі справи, які питання розв’язувала відповідальна людина, не випускаючи з рук телефонної трубки цілісінький білий робочий день?
Перші дзвоники, з дев’ятої приблизно до десятої години ранку, сильно дуже інтересувалися, як себе почуває відповідальна людина, як їй спалося, що їй снилося і т. ін.
Ранкові дзвонарі намагалися всілякими такими “наводящими” фразами довести людині, що вони вже на роботі, що, мовляв, аж ніяк вони на роботу не запізнюються, а приходять вчасно, а деякі кидали, так, між іншим, що для них прийти на роботу за п’ятнадцять-двадцять хвилин до початку робочого дня — це не тільки звичка, а доконечність, яка їм дає не радість, а просто-таки дисциплінарний восторг!
— Я й дітей так виховую! — запевнив відповідальну людину один із ранкових дзвонарів і при цьому схвильовано запитував: — А ваші дітки як? Подейкують, що скарлатина ходить! Берегти треба! Я своїх у дитячий садок ані-ні! Діти — вони діти! А ми батьки, так ми повинні бути таки батьками!
Кинувши ще кілька таких афоризмів, дзвонар вивершав розмову:
— На все! Подзвонюйте!
…Частенько просять розв’язати такі складні й принципові питання:
— У нас поруч дикторської кімнати живе родина з дітьми. Діти шумлять, заважають дикторам. Чи можна ту родину переселити до іншої кімнати?
— А вільна кімната є?
— Є! Звільнилася оце!
— Так навіщо ж ви запитуєте?
— Та знаєте, воно, як-то кажуть… Хе-хе-хе! На рибалці не були?
— А я рибалкою не захоплююсь!
— І я не захоплююсь! А дехто вудить! Хе-хе-хе! На все!
…— Турбує вас кандидат філологічних наук Іван Іванович Крапказкомою!
— Уже захистили? Вітаю!
— Захистив, захистив! Тяжкувато було! Підняв же тему! Бєлінський за таку не брався!
— А цікаво, яку саме тему ви підняли?
— “Вплив дубових полиць на палітурки “Кобзаря” Т. Г. Шевченка видання 1871 року”.
— Інтересна тема! Так що вас турбує?
— Як ви гадаєте, чи не краще нам слово “вйо” писати не просто “вйо”, а після літери “ви” ставити апостола?
— Якого апостола?
— Та оту кому, що хвостом угору!
— Ага! Це не в моїй компетенції… Апостоли — це тема богословська!
— Пробачте!
— Привіт! Привіт!
— Хто це?
— Не впізнав? А на війні, пам’ятаєш, ти на Ельбі, а я на Дунаї!
— Пам’ятаю! Є така Ельба, і Дунай є! Так що вас цікавить?
— В інструкції сказано, що культивувати міжряддя кукурудзи слід вздовж і впоперек. А колгосп “Зоря” спочатку прокультивував упоперек, а потім того вздовж! Чи ставити на бюро, чи ні?
— Став! Став! Став на бюро! — закричала відповідальна людина. — А потім і сам на бюро ставай! Все!
IV
Телефон, кажуть, винайшов німецький учитель Пилип Рейс, а вдосконалив американець Белл. Вони — не винуваті.
Якби вони знали, що появляться отакі “дзвонарі”, вони б утримались.
