І людина і тварина — хворіють іноді.
Для того щоб запобігти і лікувати різні хвороби в людей, існує на світі медицина.
Для лікування і попередження хвороб у тварин існує на світі ветеринарія.
Коли якась хвороба сильно поширюється серед людей — то це буде епідемія.
А як хвороба поширюється серед тварин — то це зветься епізоотією.
У нас нема ні епідемій, ні епізоотій.
Поодинокі випадки різних недуг бувають у нас і серед людей, і серед тварин.
По-вченому це зветься, — спорадичні випадки.
Ну, а лікарі самі хворіють коли-небудь чи не хворіють?
Хворіють і лікарі!
Лікарі — люди, і ніщо людське їх не минає.
Буває, що й у ветеринарного лікаря курка здихає…
І коли, приміром, ветеринарний лікар захворіє на якусь людську хворобу, нікого це не дивує, і кожний співчуває хворому ветеринарному лікареві і при побаченні з ним бажає йому здоров’я.
— Видужуйте! — зичать хворому лікареві. Або:
— Видужали? Ну, от і добре! А ви бережіть себе, не застуджуйтесь!
Це коли ветеринар захворіє на грип, на запалення легенів, на катар шлунку, одне слово, на всіляку благородну хворобу.
Але, на жаль, існують іще серед лікарів хвороби, яких ніяк не можна залучити до медицини і проти яких не допомагають ні масті, ні краплі.
Це — коли у лікаря долоня свербить.
Подивитесь на ту долоню, так нема на ній ні пухирів, ні сипу, ні пухлини, ні почервоніння, а вона свербить.
Потріть таку руку оцтом або одеколоном, помастіть вазеліном чи навіть кремом “Сніжинкою”, — свербить!
Сказати — “вогник”, так “вогник” здебільшого прикидається на підборідді і береться струпом.
І не золотуха, бо ж золотуха переважно у дітей поза вухами або на шиї.
Бешиха? Ні, й не бешиха, бо при бешисі долоня пухне, червоніє, сильно болить і дуже її смикає, й у жар при бешисі хворого кидає…
Дехто муркнув, що в лікаря “золотник не на місці”, — так де той “золотник”, а де долоня, та “золотник” тільки в жінок буває, а долоня свербить найчастіше все-таки у чоловіків.
Що ж воно ото таке, коли свербить долоня, яка така це хвороба, як вона зветься?
Довго думали, аж поки одна стара бабуся, що шептала від бешихи, від зглазу й від пристріту, хитро примруживши око, сказала:
— А я знаю, чого в нього долоня свербить!
— А звідки ви, бабо, знаєте? — здивувалися всі.
— Бо в мене самої частенько свербить долоня…
— Ну, скажіть і нам!
— От що, людоньки добрі,— порадила баба, — а спробуйте тому ветеринарному лікареві на долоню десятку покласти.
— Та й що буде? — запитали людоньки добрі.
— А ви спробуйте, самі побачите! — посміхнулась баба…
І от іще одна дивна ознака: у ветеринарного лікаря починає свербіти долоня саме тоді, коли у когось захворіє чи корова, чи свиня і як його кличуть подивитися на хвору товаряку.
— Дохторе дорогий! Моя Манька ось уже другий день не їсть, не ремиґає, очі якісь у неї сумні, і слина з рота тече! Подивіться, прошу я вас!
І в цей момент раптово як засвербить у лікаря права долоня, так аж сльози з очей капотять. Починає він, бідолаха, і холодною її водою, і гарячою, і літеплом! Свербить! Він і за масті, він і за краплі — свербить!
А хазяїн хворої корови чув ту розмову з бабою-шептухою.
Він — тиць лікареві у праву долоню (у ту, що свербіла) десятку!
Дивиться — очі у лікаря веселішають, веселішають, веселішають, уже він не бігає, праву долоню у воду не тикає, тільки погладив її легесенько та й каже:
— Одійшло! Перестало! Ну, ходімте, подивимося на вашу корову! Так, кажете, коли це з нею трапилося, коли вона перестала їсти? І т. д. і т. ін.
Почав, почав лікар розпитувати, пішов, оглянув корову, призначив ліки, корова видужала, і всі задоволені. Он як!
Так отака хвороба, коли в лікаря свербить права долоня і нічим, крім десятки, тої сверблячки не спинити, зветься хапендицит!
Щоб її ніколи не було, треба коли-не-коли заглядати у Карний кодекс нашої Радянської республіки! І все!
* * *
Сорока на хвості принесла, що на таку хворобу захворів ветеринарний лікар Вашківецького району Чернівецької області Дмитро Ількович Касьянчук. І так у нього та хвороба поширилася і в’їлася, що як починає права долоня свербіти, то вже десяткою її не вгамуєш, а треба не менше як півста карбованців, — це як засвербить долоня, коли треба йти до хворої корови.
Це вже хвороба запущена сильно, тут, може, вже не самому хворому Карний кодекс читати, а щоб його прилюдно прочитали…
Треба рятувати людину!
* * *
Добре, що такі хвороби у нас трапляються дуже й дуже рідко! А проте, на жаль, трапляються.
