Монархісти всоте збираються на еміграції на таємні зібрання і всоте балакають на тему: “Коли покличе їх народ…”
Це так Савінков у газеті “За свободу” пише. Сьомий рік, бідолахи, тиняються по Європах, сьомий рік про те саме:
— Коли покличе?
А ми глухі… Ми народ, і хоч би тобі “ха!”.
Безсовісний ми народ!
Ну й покликали б. Ну що це нам варт?
А то ж помилуйте ви мою душу: великий князь Георгій Михайлович у Берліні за льокая служить!
Такий благородний, такий молодий, такий “великий” і такий князь, і на тобі:
— Вамс з гарниромс?!
Цариця, і не яка-небудь проста собі цариця, а “августейшая” цариця, у приживалках у датської королеви сидить і п’яти їх чухає… За те й годують!..
Великий князь Кирило Володимирович сирець п’є… Це після шампанів! Боже мій! Боже мій! Щоб ото після власних льохів з винами (та яких льохів? Та з якими винами?!), після власних міністрів “двора” та сирець з солоними огірками?!
У Миколи Миколайовича, у “верховного”, можна сказать, “главнокомандующого”, командувати нема ким. Козою командує… Та й козу ту подарували “вірнопіддані”, бо його величність, крім козячого молока, не їдять нічого… Старі стали, голова облізла… Корону як увечері надівають, паперу підкладають, а то до самісінького носа, мов підситок, налазить…
А гетьман?! Наш рідний гетьман Скоропадський?! Бунчук уже проїв… Клейноди носить у Берліні на базар — ніхто купити не хоче…
А які всі були…
Було, як їдуть! Або як ідуть!
Почоту того, почоту, та людей біля їх, людей!
А тепер воші їдять…
А ми мовчимо!
Безсовісні ми!
Давайте покличемо.
Так просто собі:
— Пожалуйте, ваші величності!
Грубі ж гроші на їх заробити можна.
Ви ж тільки подумайте, — якби отак зібрати їх усіх та, приміром, хоч у Муссурі…
По сертифікату б платили, щоб подивитись тільки на них…
Не вміємо ми так, як за кордоном. Там навіть помиї й ті використовуються…
