Павло Ключина (Ключник) — учитель з Сумщини. І вже двадцять п’ять років.
Це вже добре, що він учитель, а він до того ще й байки почав писати.
І не те добре, що Павло Ключина почав писати байки, а добре те, що він понаписував хороші байки, талановиті.
Ми не знаємо, чи давно Павло Ключин почав байкарювати, ми лише знаємо те, що вже років, мабуть, із вісім, як його байки друкуються в “Перці”.
А оце недавнечко “Перець” узяв та й видав у своїй бібліотеці збірочку байок Павла Ключини, яка (збірочка) так і зветься: “Павло Ключина. Байки”.
…Байка… Що воно таке за штука байка і чому “сіє” важливе?
Не будемо ми нічого про байку вигадувати свого, а нагадаємо, що про неї говорять досвідчені у цій справі люди.
Славнозвісний наш байкар Леонід Глібов про байку говорить так:
Здається — байка просто бреше,
А справді — ясну правду чеше.
В. Г. Бєлінський, геніальний російський критик, дуже серйозно ставився до байки як до літературного жанру і називав байку “прекрасним родом поезії”:
“Байка, як і сатира, була і завжди буде прекрасним родом поезії, доки будуть з’являтися на цьому поприщі люди з талантом і розумом”. У чому, за Бєлінським, суть байки? Що слід знати байкарям (та й не тільки байкарям)?
“Сучасну нам дійсність, — говорить В. Г. Бєлінський, — неможливо малювати в дусі і формі шекспірівської драми. Те ж саме можна сказати і про байку. Езоп не годиться для нашого часу. Вигадати сюжет для байки дуже легко (“ничего не стоит”), та й вигадувати не треба: беріть готове і вмійте розповісти і застосувати (курсив В. Г. Бєлінського. — Авт.). Розповідь і мета — ось у чім суть байки; сатира та іронія — ось її головні властивості”.
Одного часу було загуло про те, що байка як літературний жанр уже віджила, що для нашого, мовляв, часу байка непотрібна і т. д. і т. ін.
Нам здається, що гудіння це виникло тому, що не з’являлися, мабуть, “на цьому поприщі люди з талантом і розумом”.
Появилися люди “з талантом і розумом”, які вміють розповідати, вміють застосовувати, і в радянській літературі заблищав “прекрасний рід поезії — байка”.
Чи відповідає вищезазначеним вимогам, як байкар, Павло Ключина?
Давайте поміркуємо…
Чи вміє наш молодий байкар вибрати інтересний сюжет для своїх байок, чи є в нього уміння цікаво розповідати в своїх байках про певні політичні та громадські явища в нашому житті і чи досягає він своїми байками корисної мети?
У збірочці, що її оце ми з вами розглядаємо, надруковано тридцять байок Павла Ключини.
Що це за байки? З ким або з чим воюється байкар, за що він бореться?
Тематикою своєю збірку можна поділити на три розділи: а) недруги зовнішні, б) внутрішній накип і в) бур’ян на літературно-мистецькій ниві.
Підступні наміри всіляких імперіалістичних лакуз і акул, наклепницька брехня чужоземних ворогів дотепно й нищівно висміюються в байках першого розділу. Сюди належать байки “Пень та Дерево”, “Свиня в морі”, “Місяць та Злодій”, “Вовки” й інші.
Непереможність Радянської країни, сила нашої правди показується з цих байках.
Ми скажемо заморським брехунам:
Ніщо не допоможе вам.
Брехню з брехнею можна зшити,
Та нашу правду не закрити,—
говориться в байці “Місяць та Злодій”.
Байки другого розділу бичують порушників радянських законів, різних хапуг, підлабузників, окозамилювачів, ледарів, чваньків і т. д.
До них належать: “Соняшник”, “Ювілей”, “Осел та Лисиця”, “Лобода” і т. д.
Не милує автор безпринципності, хвастощів, приятелізму і т. ін., що подекуди ще засмічують наше літературно-мистецьке життя.
До таких належать: “Жаба на п’єдесталі”, “Сорока-критик”, “Жайворонок і Тетерук” і т. ін.
Виходить, отже, що Павло Ключина сюжети вибирати вміє.
А як він розповідає? Цікаво чи ні? Уміє він розповідати чи не вміє? Уміє!
Може, повірите на слово, чи треба доводити? От Хоми невірні!
Ключина розповідає свої байки простою, народною, сучасною мовою. Нема в нього ніяких мовних фіглів-міглів, штучних дотепів. Мова в його байках гостра, дотепна, колюча. Така, якою саме й слід писати байки. І до того ще й сатирична, бо для байок сатира обов’язкова. “Сатира — поезія байки”, — говорить В. Г… Бєлінський.
Що б, приміром, сказали читачі, якби байкар узяв та й написав байку отакою сучасною мовою:
На даному відрізкові часу Спожив наш кореш Кіт Де сто якихось грам, А цілу ковбасу…
Таку мову незабаром “зживуть” (теж сучасне українське слово!) навіть із циркулярів, і залишиться вона тільки у декого з членів-кореспондентів, а байки повинні писатися такою мовою, як у Павла Ключини.
Наприклад:
Індик зробив перестановку кадрів:
Він Селезня направив до курчат,
А Півня — до качат.
(віндик-адміністратар!).
Зразу вам і сатира, і хороша мова. Або:
— А де ти там засів? Іди розказуй про вовків. Я гусака прогнала.
(“Хлопчик та Гусак”)
Іще приклад:
Маленький Горобець зайняв гніздо орлине
(Орел кудись переселився з гір).
І загордився Горобець з тих пір,
Немов Орел, він поглядав з вершини.
(“Орел”)
Горобець в орлиному гнізді… Сатира!
Деякі байкарі, на здоров’я їм, дуже люблять поговорити. І байки у них як байки, і моралі в байках як моралі, та іноді забагато і в байках, і в моралях слів…
Ключина, спасибі йому, не з таких. У нього коротесеньке: “Сказав, мов п’ятака дав”.
Дивіться, які в його байках моралі:
Похожі дуже справи вовчі
На справи паліїв війни.
(“Вовки”)
Додати слід: таке і з тим буває,
Хто ворогу допомагає
Ростити пазурі.
(“Шуліка й Півень”)
Коли зустрінете зазнайку,
Згадайте цю коротку байку.
(“Соняшник”)
Живеться, справді, добре Мишам,
Де Лев такі накази пише.
(“Випадок у діброві”)
Що ж, хитро зроблено. Буває й так. (“Байка про тхора і критику”)
Бачите: два-три рядочки (а то й один!) — і мораль. Виходить, отже, що розповідати Павло Ключина вміє. Про мету Ключининих байок ми вже зазначали, говоривши про те, з ким воюється байкар і за що він бореться.
От і маємо ми з вами в радянській українській літературі ще одного талановитого байкаря! Велика це, товариші, радість!
* * *
Щоб не забути. Це спеціально для того, щоб рецензія наша була класичною, тобто мала й отой розділ, що починається: “Але попри всілякі досягнення, є ще й недоліки”.
Є в Ключини байка “Осел-дипломат”. Не осляча це “спеціальність” — дипломатія.
І потім у байці “Козел-футболіст” є такі рядки:
Він Зайцю ногу перебив, Рогами бік обдер Лисиці, Двом Баранам набив лоби І зіпсував хутро Куниці.
Не хутро (наголос на о), а хутро (наголос на у). Але попри всілякі і т. д. і т. ін.
