Одержав листа з проханням, коли мені “віршик подобається”, умістити його в газеті.
Міщу з радістю, бо дуже подобається:
ДО МОЄЇ, НА ЖАЛЬ, ЗАМУЖНЬОЇ “КІТОЧКИ” СОЛОДЕНЬКОЇ
Люблю тебе, моя “Кіточко”, за стать молоденьку,
За твоє миленьке личко й шийку біленьку;
За твої очиці карі, усточка маленькі,
За твій носик задзірчистий і зубки дрібненькі.
А ще й люблю мою “Кітку” за її серденько,
За її голос мелодійний і душу чистеньку.
Дуже хороший і талановитий вірш… Тільки замалий. Я не поет, на жаль, але, на мій погляд, ще можна було б його продовжити, бо рими самі напрошуються: “красненькі”, “чорненькі”, “тоненькі”, “дурненькі”…
А найбільше у цім вірші мені подобається те, що автор його “лектор профтехнікуму”.
