Просять — пропишіть… Прописую.
“На Великдень 27–28 квітня ц. р. коїлось у нас ось що: як розговлялись ото після заутрені, то дяк нашої Прорубської церкви (Білопільського району на Сумщині), розговляючись, перебравсь самогону і всю обідню моргав, всміхаючись на дівчат з вівтаря, за що вони, виходячи з церкви, одпльовувались, бо він рудий та гидкий.
Сп’яну пообкаджував не ті ікони, що треба, і піп після нього кадив ладаном наново. Один бас, півчий, заснув п’яний на криласі, а дід п’яний на другому. Усі порозходились, а півчого стягли з криласа, щоб, було, не обблював. Долі вже він і виспавсь уволю. Бабка Квашівна поминала родичів на кладовищі, а звідти її виносили п’яною на руках. Це було на перший день. Другий день почавсь з попівсьої “благочестивої” проповіді. Дякон з пономарем ходили по селу з хати в хату і співали “Христос воскрес”, потім того дякон напивсь п’яний удризг і почав співати не “Христос воскрес”, а пісню “Ой гиля, гусоньки, на став”.
Що ж, товариші?! Нічим допомогти не можемо. Якби в нас був дяк чорнявий — послали б вам замість рудого.
А щодо “дякона”, що замість “Воскрес”, про “Гусей” заспівав, — хороший, значить, диякон, веселий… Ви його на благочинного…
Носіть і далі їм книші, яйця, гроші…
Хороші люди… Божі люди…