І
Коли в районному центрі розпитувалися, як ідуть справи в колгоспі “Промінь”, районне керівництво кривилося і говорило:
— Не дуже! Ми за нього, за той колгосп “Промінь”, ось-ось візьмемося!
Урожаї, справді, в колгоспі “Промінь” були, як казав гострий на язик дід Книш, не дуже середні.
— Он у “Зорі”, — казав дід Книш, — там урожаї таки справді середні, по три кілограми на трудодень, а в нас по сімсот-вісімсот грам! Голова колгоспу хоч і говорить, що наш “Промінь” колгосп середній, а я так думаю, що не дуже! Може, й середній, так дуже вже ззаду.
І тваринництво у “Промені”, як на дідову Книшеву термінологію, теж було не дуже середнє: до тисячі літрів на фуражну корову за рік не витягали. І з кормами завжди було завізно, і приміщення для скоту “ребрами світилися”, та й порідність корів така була, що звалася безпорідністю.
Щоправда, півтора року тому колгосп придбав у сусідньому радгоспі восьмимісячного бугайця-симентала Сарданапала, який виріс у чудесного могутнього красуня бугая. Сарданапала було сопричислено до класу “еліта” і записано у відповідні племінні книги.
Смирний і лагідно-веселий Сарданапал радував хазяйське око всіх колгоспників із “Променя”, але він ще не встиг облагородити колгоспну череду і стояв у корівнику, як прет красний принц серед зачуханих золушок.
Справді світлим променем у “Промені” була доярка Харитина Тарасівна Тернова, чорноброва, волоока молодиця-удова, що жила з дванадцятилітньою донькою Галочкою, бо її чоловік загинув смертю хоробрих у Вітчизняній війні.
Харитина Тарасівна надоювала від закріплених за нею корів найбільше в колгоспі молока, її корови виділялися серед інших і вгодованістю, і чистотою, та не могла вона сама піднести тваринництво до такого рівня, щоб не сором, як вона казала, було людям ув очі дивитися.
Перепадало від Харитини Тарасівни за такий стан тваринництва і голові колгоспу, і завові молочнотоварної ферми, і зоотехнікові,— та справа не дуже поступалася вперед.
Завідував молочнотоварною фермою Кузьма Кирилович Сорняк, така собі заваляща, хоч і з великим гонором людинка, що потрапила на такий пост тільки через те, що доводилася голові правління племінником у других.
Кузьма Кирилович Сорняк попервах вирішив був позалицятися до Харитини Тарасівни, хоч мав жінку й троє дітей, але, скуштувавши разів зо три дійницею по попереку, активне залицяння облишив.
Кузьма Кирилович полюбляв говорити по-вченому: і про період лактації, і про сухостійний період, і про кормові одиниці, і про те, що молоко в корови на язиці.
Харитина Тарасівна їдко на це відповідала, що, мовляв, наші корови здебільша перебувають не в періоді лактації, а в періоді сухостійному і що корови замість кормів їдять самі кормові одиниціцурупалки і що таки правда, молоко в корови на язиці, але дуже кепсько, що у “Промені” молоко на язиці не в корови, а в зава молочнотоварної ферми. Та й у правління теж!
У колгоспі “Промінь” кожного дивувало те, що, незважаючи на благенькі корівники, в них, проте, були для корів автопоїлки, підвісна дорога для кормів і механізована вивозка зпід корів гною.
Кузьма Кирилович Сорняк вихвалявся:
— От я! Якби не я! У мене автопоїлки, у мене механізація! У мене!
Колгоспники посміхалися, а в Харитини Тарасівни очі палахкотіли гнівом.
Бригадир тракторної бригади, що обслуговувала “Промінь”, мовчазний, з задумливими сірими очима Карпо Іванович Малюта, частенько навідувався до корівника, оглядав автопоїлки й механізацію і щоразу запитував Харитину Тарасівну, вдивляючись в її очі сумовитим зачарованим поглядом:
— Ну, як, Харитино Тарасівно? Крутиться? Харитина Тарасівна червоніла, очі в неї ласкавішали,
і голос їй ніжнішав, коли вона відповідала Карпові Івановичу:
— Крутиться, Карпе Івановичу! Велике вам спасибі! Тягали б ми й досі воду відрами, солому та сіно вилами, а гній тачками, якби не ви!
Карпо Іванович посміхався, ще раз дивився Харитині Тарасівні в очі і йшов до своїх трактористів…
Ішов і думав: “Якби не ви, Карпе Івановичу…” — сказала Харитина Тарасівна”,
Він ніби аж зупинявся при цій згадці і сам собі говорив у думці: “А якби не ви, Харитино Тарасівно!..”
На серці в нього теплішало, і йому, такому мовчазному, спокійному, дуже хотілося співати…
II
Харитина Тарасівна не давала молочнотоварній фермі остаточно розвалитися, а навпаки, її енергія не тільки рятувала ферму, ба навіть справи з тваринництвом ішли, хоч і дуже поволі, на краще.
Кузьма Сорняк нічого не робив, тільки вихвалявся:
— Якби не я!
Робити Сорнякові не хотілося. Почав він частенько до чарки прикладатися.
І раніше він од чарки не відмовлявся, але останнім часом темпи дуже збільшив, пив уже по відомому графіку — “від понеділка до понеділка” — і перебував весь час у стані щонайменше вищесереднього підпитку.
— Наш Кузьма батькович і сьогодні у періоді ковтанії перебувають, — глузливо говорила доярка Харитина Тарасівна. — Треба буде сказати жінці, хай би спробувала його запустити на сухостійний період. А то доп’ється…
Доярки сумно хитали головами, а наймолодша, реготушка Одарочка, захлинаючись, розповідала, як позавчора
Кузьма Кирилович зайшов у закусочну і причепився до офіціантки:
— Де ваша механізація?! Що ти мені горілку в склянці подаєш? Де ваші автопоїлки для горілки?! Де ваша підвісна дорога для закусі? Доки ми питимемо й закусюватимемо вручну?
Викликали дружину, вона йому давала “механізації” по дорозі, а вдома “автопоїлкою” набила губи так, що скидалися вони на сині вареники.
Але й після цього на сухостійний період Кузьма Сорняк не став, — пив і далі.
І таки допився.
Якось його, п’яного як чіп, лиха година занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали підвісною дорогою до корівника. Дорога якраз працювала.
Не встигли робітники озирнутися, як його чортяка внесла в кошик, куди накладали солому.
“Поїхав” Кузьма Кирилович у кошику до корівника.
“Приїхав”, зателесувався в кошику і випав у ясла до Сарданапала.
Сарданапал, тихий, спокійний бугай, перелякався. Він одпрянув од ясел, аж цеп затріщав, та грізно-перелякано:
— Ве-е-е! Векнув.
Сорняк підвівся з ясел:
— Сарда-а-а-напале! Це ж я, Кузьма Кирилович! Не впізнав? — І поліз до Сарданапала цілуватися.
Чи Сарданапал його справді не впізнав, чи роздратував бугая горілчаний дух, тільки бугай — в-в-ве-е-е! — ще раз люто векнув і стукнув Кузьму Кириловича лобом. Кузьма вгруз у ясла. А Сарданапал придавив його лобом до ясел і не пускає.
Упіймав, мовляв!
Чують доярки, що Сарданапал чогось люто реве, а хтось в його деннику кричить не “рятуйте”, а тільки:
— Рят! Рят! Рят!
Прибігли, заспокоїли Сарданапала, витягли Кузьму Кириловича з ясел, поклали на вагонетку з гноєм і вивезли з корівника.
Коли Кузьму Кириловича відправили додому, реготушка Одарочка проголосила:
— Наш зав у періоді ковтації в’їхав у корівник на підвісній дорозі, а виїхав на механізованій вагонетці! Хай живе механізація!
ІІІ
Серйозної травми в Кузьми Кириловича не було: його Сарданапал тільки трохи пом’яв, більше було переляку.
Довелося Кузьмі Кириловичу запуститися на сухостійний період.
— Чи ж надовго? — посміхалася Харитина Тарасівна. Та не повернувся вже Кузьма Кирилович Сорняк на пост зава молочнотоварної ферми: дізналися в районі про пригоди племінника у других голови колгоспу “Промінь” і наказали зняти його з поста.
На зава ферми призначили Харитину Тарасівну Тернову.
Одарочка реготалася:
— Якби не підвісна дорога та не Сарданапал, і досі б командував нами родич голови правління колгоспу! Хай живе механізація! Хай живе Сарданапал!
