Прийшов одного разу пасічник до голови колгоспу та й каже:
— Товаришу голово! Якось воно мені вроді ніяково біля одного вулика пасічникувати! Один тільки вулик у нас після зими й залишився!
— А таки залишився, кажеш? — сердито перепитав голова.
— Та один тільки й зостався! — сумно підтвердив пасічник.
— Із отих кусючих? — буркнув голова.
— Та де там їм уже кусатися? Ледве гудуть! — махнув рукою пасічник. — Може б, чи купити де бджілок?! Для них же в нас розкіш яка: навкруги ліс, лук тих, скільки око гляне, та й гречки ж цього року посіяли сорок п’ять гектарів! На самій тільки гречці дев’яносто вуликів можна випасти! А в нас один вулик! Сусіди сміються! Ви б таки приїхали та подивилися: я й місце добре для пасіки приготував вуликів на півтораста: і ліс, і луки, і до гречки недалечко!
— Добре, приїду! — кивнув голова.
* * *
Хоч і не дуже хотілося, а таки приїхав голова на пасіку.
— Показуй, де вони, оті твої бджоли? — запитав він у пасічника.
Під молодою черешнею сумував один-однісінький даданівський вулик.
— Оце бачите? Оце й уся наша пасіка! Страм людям показувати!
Чи то воно духом од голови колгоспу якимось таким дуже інтересним після сніданку одгонило, чи то, може, з іншої якоїсь причини, а тільки ж бджоли дуже близько біля головиної голови почали літати і якось сердитіше дзижчати:
— Дззз!
Голова нервово махнув рукою:
— Іч яка скажена комахаї
— Дззз! Дззз! Пасічник у крик:
— Не махайте! Ось не махайте на пасіці руками! Я вас прошу, не махайте! Спокійненько стійте!
— Дззз!
— Я не руками, я портфелем! Та киш ти, будь ти…
А старі пасічники вже давно помітили, що бджоли дуже портфелів не люблять! Та ще, не дай бог, як тим портфелем замахати в пасіці!
Ех, як узялися ж бджілки за голову, так той тільки ойкати почав.
— Ой! Ой-ой-ой! — та все махає портфелем.
— Киньте портфеля! — крикнув пасічник.
Голова кинув портфеля, нап’яв на голову піджака й уткнувся головою в бузину.
Стоїть голова, уткнувшись в бузину головою, та вихає попереком, як молодий стригун. Вихає та кричить:
— Давай машину! Машину давай!
Під’їхала “Побєда”, ускочив голова в машину й помчав додому.
Дома прикладав до носа, до очей, до потилиці холодну глину. І все лаявся.
* * *
Увечері відбувалася в районі нарада голів колгоспів у справах поширення бджільництва.
Покусаний бджолами толова виступав з промовою, що бджільництво в його колгоспі нерентабельне.
Не всі з ним погоджувалися, але районне керівництво, дивлячись на пухлого голову, не дуже наполягало на бджільництві, а провело нараду, так би мовити, про людське око.
Одне слово, справу з бджільництвом у районі було пущено на самоплив.
А в сусідньому районі на колгоспних пасіках було більш як дві тисячі вуликів, і кожний вулик дав у середньому по вісімнадцять кілограмів меду.
Кілограм меду коштує…
Та підраховуйте вже самі або хай вам підрахують колгоспні бухгалтери: ох і солодкі ж числа получаються! Такіто діла!
* * *
Нам “сорока на хвості принесла”, що в колгоспі ім. Шевченка в с. Лебедівці Вищедубечанського району Київської області минулого року було три бджолосім’ї, та їх не зберегли, і після зимівлі залишилася одна бджолосім’я і біля неї пасічник. У колгоспі прекрасні умови для розвитку бджільництва: ліс, багато луків, самої гречки сорок п’ять гектарів. На самій тільки гречці можна випасти дев’яносто вуликів бджіл. А бджоли — не тільки мед, а й додаткові центнери гречки. Але голова колгоспу ні кує, ні меле…
У Вищедубичанському районі пасік по колгоспах усього тільки 250 вуликів, а гречки в районі цього року було посіяно 874 гектари.
Такіто діла!
Чи кусали вищедубечанців бджоли, чи не кусали, нам не відомо, — ми писали про інший район.
