Київським цей театр зветься, бо зорганізувавсь був він і перші часи свого життя перебував у Києві…
Три роки він існує… З 1921 року… Народився, значить, од революції, а за хрещену в нього мати Радянська влада була.
Недовго в Києві кейфував — у мандрівку подався… І пішло, пішло, пішло…
Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Одеса, Миколаїв, Херсон і т. ін. і до їх подібні міста й містечка України Радянської…
І кінець кінцем після подорожей і по шпалах, і над шпалами — Катеринослав, міський Театр ім. Луначарського, де заньківчани “грають сезон” 1924–1925 року…
Перший склад трупи, куди були ввійшли здебільша актори бувших побутових театрів, “вимандрувався” тернистими шляхами та дорогами, що ними носив по Україні театр Заньковецької зразки театральної штуки… Невеличка з того складу старого залишилася групка, в трип’ять чоловік…
Решта — молодняк…
Усього тому театрові бувало… І холодав, і голодав він… Та ніколи в своїй праці не зневірявся. В перемогу вірив… І не помилився. Переміг.
Переміг, бо в Катеринославі тепер, року 1924–1925, ми маємо театр з певною фізіономією радянського театру, з певними силами, з певною ідеологією, театр на правильнім шляху, кріпкий, свідомий своєї праці, театр, улюблений катеринославським робітництвом і околишнім селянством.
З “малоросійщиною” заньківчани покінчили. Репертуар вирівнюють… Частина йде в них побутових п’єс, частина історичних (“Гайдамаки”), мають вони п’єси й сучасні (“Ave Магіа”, “97”), з якими не менш як два рази на тиждень по робітничих театрах у Катеринославі й на заводах дають вистави для катеринославського робітництва…
Є сили… Є окремі постаті цілком закінчених, хороших акторів.
З них зазначу артиста Романицького (культурний, темпераментний актор і режисер), артистів Чичорського, Яременка, Олеся, Приходька і т. п.
Із жіночого персоналу в театрі Заньковецької виділяються Мещерська, Любарт, Половко, Ярошенко, Доценко…
Керує театром артист і режисер О. І. Корольчук, старий і досвідчений робітник театрального мистецтва.
Хороше враження справляють заньківчани…
Що й казати, матеріальні злидні (найбільша ставка для режисера й актора 42 крб. на місяць!) сильно затримують розвиток того театру!
Нема ж нічого! Ні художника, ні музики, ні декорацій…
Хочеш нову постановку — одривай, значить, із свого і без того дуже й дуже не ласого шматка — на декорації чи на вбрання, чи на ще щось там…
А проте й при таких умовах театр завоював симпатії люду трудящого… Цілі стоси він має й адресів, і подяк, і посвідок різних: од сили-силенної клубів, культосвітніх установ, партійних, радянських і громадських організацій…
Трішечки до його уваги, невеличку йому моральну й матеріальну допомогу — і на Катеринославщині матимемо радянський театр, з якого пишатимемося…
