А чого тоскно буде? І журно чого буде?..
А того тоскно і того журно житиметься нам на світі білому, що… автомобілів менше вулицями літатиме, менше гудітиме, менше ревітиме, менше свистітиме…
А винуватий у всьому тому нарком земельних справ СРСР т. Смирнов.
Узяв та й наказав:
— Дві машини залишити тільки для вжитку, а сім у Держфонд! Потому, — говорить, — дорого!
І стогін великий у Наркомземі пролунав, і потьмарились лиця многії…
А “Правда” єхидно великими літерами:
“А хто далі?!”
Виходить, значить, що треба комусь і “далі”…
І буде на вулиці тихо-тихо…
І не буде вже й людей роздавлених…
І йтимеш вулицею спокійно і не блиматимеш баньками, як затюканий звір…
І буде в нас багато часу, і бензину, й шмаровидла, і шин, і магнето…
І буде тоскно… І буде журно…
Бо весна після зими у нас настає.
Квіточки розквітнуть, зіти зазеленіють, травиця шовкова випнеться у Померках, у Сокольниках, у Люботині, у Високому, у Зеленому…
Сонце світитиме, пташки щебетатимуть…
А Аріадні Валентинівні на травицю забажається… З пакунками, з ікрою зернистою, з собачкою шпіциком…
А може, в неї чоловік директор… А в нього авто був… І не один… і не два…
А тепер:
“А хто далі?..”
І йому треба “далі”…
А в потязі душно…
А на авто вітрець повіває… І не трясе… І швидше… І в черзі не стоять…
Аріадна Валентинівна плакатиме, шпіцик, собачка, скиглитиме, директор сопітиме…
І буде тоскно… І буде журно.
