В одному лісовому будиночку жило собі подружжя, і було в нього троє дітей – два хлопчики й дівчинка. Дівчинка була дуже примхлива, горда та самозакохана. Вона не ділилася з братами своїми іграшками, не розповідала їм про свої мрії та бажання.
Якось дівчинка несподівано захворіла. Ніхто не міг зрозуміти, що за недуга спіткала її. Чимало лікарів приходило до неї, та все дарма – не зуміли вони розпізнати хворобу. Сіли брати на порозі та й заплакали.
Ішов попри їхній дім старенький лісоруб. Побачив, що хлопці плачуть, та й запитав, що сталося.
Засмучені діти крізь сльози розповіли йому про хворобу своєї сестри.
Уважно вислухавши розповідь і подумавши кілька хвилин, лісоруб мовив:
– Хвороба вашої сестри йде не від тіла, а від душі. Вона стала настільки самозакоханою і вередливою, що ніхто не хоче ні гратись, ні розмовляти з нею. Ваші батьки миряться з її поганою поведінкою, тому що вона їх дочка, але й вони мріють, щоб вона виправилась. Ваша сестра сама не розуміла, якої шкоди завдавала іншим людям, то тепер ця шкода вилазить їй боком. Ніхто не хотів дружити з нею і вона вже сама не отримувала задоволення від своїх вчинків, тож перестала їсти, спати і через це захворіла.
– Ви знаєте, як її врятувати? – запитали діти.
– Так, – відповів старий, – я можу її вилікувати, але вона сама повинна цього захотіти. Далеко в лісі стоїть палац пахощів. Там зберігаються найвишуканіші аромати. Кожен запах – це якась хороша людська якість: доброта, любов, шляхетність, смиренність. Ви повинні принести мені з того замку чотири кришталеві пляшечки з чотирма ароматами. Я змішаю їх, і ми врятуємо вашу сестру. Є лише одна умова: сестра повинна піти до цього палацу з вами.
Брати змайстрували ноші, поклали на них сестру та й вирушили в дорогу. От за кілька днів побачили вони палац, що стояв посеред лісу. Вигляд у нього був не таємничий, а мирний: підйомний міст було опущено, ніби хтось уже чекав на них.
Брати внесли сестру до великої зали з чотирма дверима.
– Ось ми й на місці! – вигукнув один з них. – Давайте перевіримо перші двері.
От заходять вони до першої кімнати, а там лежить на підлозі пташеня зі зламаним крилом.
Глянула на нього сестра і, хоч як вона кепсько почувалася, жаль їй стало того пташеняти. От вона й каже:
– Дайте мені це пташеня, я доглядатиму його!
І коли взяла вона його до рук, повіяв вітер і звідкись узялася кришталева пляшечка з пахощами.
Зраділи діти, підійшли до других дверей і так смикнули їх на себе, що зі стіни злетів величезний щит і впав на ногу одному з братів.
Такий важкий був той щит, що не змогли брати удвох його підняти. І тоді звелася дівчинка на ноги та й допомогла зняти того щита, котрий придавив братову ногу. Щоб перев’язати рану, сестра відірвала шмат від своєї нової сукні. І щойно вона це вчинила, як звідкись узялася й друга пляшечка з пахощами.
Підійшовши до третіх дверей, діти страшенно захотіли їсти, а було в них усього два шматочки хліба. Дівчина взяла одну скибку собі, а другу дала братам. Та враз помітила, що менший брат насилу на ногах тримається. Подумала вона та й вілдала йому свій шмат.
І тоді з’явилася перед ними третя пляшечка з пахощами. Зраділи вони та й підійшли до четвертих дверей.
У тому покої на стіні висів здоровезний килим. На одній його половині витканий був кабальєр, що б’є своїх слухі. А на другій половині виткано було, що кабальєро лежить на землі, слуги лупцюють його, а він просить у них пробачення.
Дівчинка спочатку не звернула уваги на цей килим, та, придивившись уважніше, гірко заплакала.
– Я все зрозуміла! – вигукнула вона. – Я була мов оцей кабальєро. Я не хотіла гратися з вами, не розуміла ваших почуттів та ігнорувала любов наших батьків. Я думала лише про себе, тому зараз мені так погано!
І тоді з’явилася перед ними четверта пляшечка з пахощами.
Щасливі діти вирушили додому. Коли вони вже підходили до своєї домівки, дівчинка звелася на ноги і пішла сама.
Побачивши їх живими та здоровими, батьки аж заплакали на радощах.
А лісоруб змішав пахощі та й каже дівчинці:
– Тепер ти одужала. Сподіваюся, ця пригода стане тобі гарним уроком.
Відтоді сестра геть змінилася – її серце знову навчилося любити. Вона пообіцяла собі, що буде тішитися життям та цінувати любов своїх близьких.
