В обідю пору, обливаючись потом, тягнув старий кінь важкого воза, а маленький песик біг поруч, ховаючись від спеки у тіні від воза, і голосно гавкав.
Надвечір кінь ледве дочвалав до хазяйського будинку. Господар випряг його і прив’язав до стовпа. Песик влігся поруч і давай скаржитися:
– Ой, як я втомився! Ой, як ноги болять ноги, як ломить спину! Погане в мене життя , хоч бери і вмирай.
– А що ж ти робив? Чому втомився? — запитав кінь.
— Безсовісний, ти ще питаєш! Та я ж тебе своїм гавкотом підганяв. Ти, стара шкапо, до сих пір би тягнувся дорогою.
Песик хвіст догори задер, гордий, важно так походжає.
Вдарив кінь сердито об землю копитом — хвалькуватий песик підібгав хвоста і втік.
