Пан звелів кухареві приготувати смачний обід.
Поставив кухар великий казан, поклав у нього цілого барана. Сам сидить, вогонь роздмухує.
Раптом з-під пічки вилазить гном і просить:
— Голубчику, дай м’яса! Живіт скрутило від голоду.
— Не можу, — відповідає кухар, — у нас самих їдоків багато.
— Тоді хоч підливки дай! — просить гном.
— А підливку, бери! — каже кухар і зачерпнув гному ополоник підливи.
Взяв гном ополоник в руки, і не встиг кухар озирнутися, як маленький ненажера в одну мить спустошив весь казан і зник.
Не на жарт злякався кухар, пішов пану скаржитися, про гнома розповідати. Пан не повірив, але кухар душею і тілом присягнув, що ні слова не вигадав. Тоді пан насупився і звелів знову покласти в казан цілого барана.
— А якщо, — каже, — цей гном з’явиться, дай йому по чолі.
Поклав кухар барана в казан, сидить, вогонь роздмухує.
Раптом знову з-під пічки вилазить гном і просить підливки.
— Не можу, — сказав кухар. — Не вільно. Наказано тебе ополоником по чолі вдарити.
— Не бий мене, голубчику, — попросив гном. — Пошкодуй нас із дружиною. Вона в мене захворіла. Нема тепер кому обід приготувати, води принести. Налий мені в цей мішечок підливки — бачиш, який він маленький? Я дружині віднесу, нехай видужує.
Повірив йому кухар. Вирішив, що вдруге не обдурить — що є в нього совість. Та й соромно відмовити в такій дурничці: мішечок був зовсім крихітним. І налив гному ополоник підливки.
І ось диво – миттю весь баран з казана зник в крихітному мішечку, і гном теж зник.
От лихо!
Пішов кухар увесь у сльозах до пана. Ну і розсердився пан, з себе вийшов. Звелів знову покласти в казан цілого барана, але сказав, що втретє такого не пробачить — вижене з роботи.
— Вбий, — каже, — на місці того шахрая, якщо він знову з’явиться.
Знову поставив кухар казан на вогонь, і гном знову з’явився.
Схопив кухар ополоник і як закричить:
— Пішов геть! Мені велено тебе вбити!
— Не вбивай мене, голубчику! Ти й сам можеш в біді опинитися. Тоді одразу про мене згадай. Дружина моя померла, дитина голодна: нема кому нас нагодувати. Дай хоч пів ополоника підливки для моєї дитини.
Кухар був добрим чоловіком. Шкода йому стало маленького гномика. “Чи багато, – думає, – з’їсть такий малюк?”
І простягнув гному ополоник.
Але казан і цього разу миттю спорожнів, а гном зник.
Бідолашному кухареві тільки й залишалося, що йти за розрахунком.
— Гном знову все вкрав, — каже панові, а в самого голос тремтить.
— Пішов геть, негіднику! — заволав пан. — Щоб завтра ж вранці ти забрався з усіма своїми пожитками! Якби ти не був таким гарним кухарем, я б тебе й до ранку не залишив!
І кличе управителя.
— Приготуй, — каже, — смаженину! А якщо гном сунеться, забий його!
— Гаразд, — каже управитель, — не турбуйтесь, ваша милість!
І пішов ставити казан.
Гном знову, звісно, вилазить і підливки просить. А управитель тільки того й чекав.
— Підливки, — заволав, — шахрай!
І його ополоником по чолі. Бідолашний гном так і покотився під пічку.
Врятував управитель смаженину, подає пану.
— Я, — каже, — цьому шахраю всипав! Вже більше не поткнеться…
А кухар склав вранці свої речі, завдав вузол на плечі, зібрався йти.
А тут гном з-під пічки вискакує. Голова рушником пов’язана.
— Гей, — каже, — друже! Ти що ж попрощатися не хочеш? Я тобі підготував дещо на доріжку. Заходь до мене у хату.
Поліз кухар під пічку. Як заліз, сам не знає, але все ж таки зумів. Вліз, а там такі палати — не гірші за панські. І всяких чудес повно.
Пройшли вони всі покої, прийшли до комірчини. Бере гном з полиці скриньку і каже:
— Ось, тобі нагорода за твою доброту. Буде у тебе якась потреба, постукай пальцем по цій скриньці і скажи, що тобі потрібно. Все миттю з’явиться!
Взяв кухар скриньку, подякував гному, поліз назад на кухню. А там якраз управитель.
Бере кухар скриньку, стукає по ній пальцем і каже:
— Ану, люба, збери мені їжі на дорогу!
І звідки не візьмись з’явилася торбинка, а в ній повно всякої їжі. Сподобалося це кухареві, він ще чогось попросив і все отримав. Управитель аж рота роззяв.
— Ну і скринька! — Каже. — Де узяв таку?
Кухар розповів. Потім зібрався та пішов. А управитель думає:
«Хочу таку скриньку! Вже я підлащуся до того гнома, замолю свій гріх! Треба швиденько баранини наварити!
Наварив він баранини, сидить, чекає на гнома, а того як на зло немає.
— Гей, підпічник! — гукає управитель. — Заходь, у гості!
Почув це гном, виліз.
— Тобі чого? — Каже. — Харчів в мене вистачає — мені кухар на тиждень дав.
— А ти свіженького спробуй, — умовляє управитель. — Може, більше сподобається.
Спробував свіжого гном.
— Дякую, — каже. — Смачно. Ходімо, я тобі віддячу.
Полізли вони під пічку. Схопив управитель скриньку і швиденько назад — на кухню. Навіть дякую не сказав – так поспішав. Побіг до пана, почав хвалитися, що зараз у них все буде, чого вони захочуть. І давай стукати в скриньку.
Тільки стукнув, а звідти як вискочить гном із залізною палицею і ну дубасити пана з управителем. До синяків побив.
А сам зник. І скринька теж зникла. Лише їх і бачили.
