У давні часи царем звірів був слон.
От одного разу скликав він усіх своїх підданих. А равлик, якого там не було з самого початку, прийшов із великим запізненням.
Розлютився цар звірів.
— Як ти смів спізнитися? — питає.— Де ти був?
— Та тут, царю, таке діло, — мнеться равлик, — вийшов я з дому завчасно. Але дорога довга, а в мене лише одна нога. От я й спізнився. До того ж я злякався холоду й дощу. Тож і вернувся додому, взяв на плечі свою хатину і поніс з собою. Та гілки, якими вона вкрита, весь час падали мені на очі, я погано бачив дорогу і йшов дуже повільно.
Слон уважно вислухав равликову розповідь про всі ті поневіряння, а тоді весело розреготався. А нареготавшись, сказав:
— Гарна твоя мова, равлику. Відсьогодні ти матимеш очі на рухліших ріжках. І зможеш більше не боятися, що їх повиколюють гілки.
А як покарання за сьогоднішнє спізнення завжди носитимеш свою хатку на спині.
Із того дня равлик має очі на рухливих ріжках і живе в хатці, яку завжди носить на спині.
