Бідняк, у якого не було свого жеребця, попросив у бая коня для роботи. Бай дав йому стареньку конячку, а хомута не дав.
Узяв бідняк коня й прив’язав до його хвоста воза. Сів і поїхав. Дорогою він ішов непогано, та коли почали підніматися вгору, хвіст у коня відірвався.
Бай подав на бідняка в суд. На суді бай сказав:
– Хай цей бідняк працює на мене до того часу, поки не виросте хвіст у коня до землі.
Суддя знав, що бай дасть йому хабара, і хотів судити на його користь. Він почав читати вирок:
– Поки не виросте хвіст у коня…
В цю мить бідняк з-під поли показав судді туго набитий мішок. Суддя подумав, що бідняк обіцяє йому подарунки, прокашлявся й знову почав читати вирок:
– Поки не виросте хвіст у коня, залишити його тому, хто на ньому працював.
Із суду бідняк вийшов дуже задоволений. Він скочив на безхвостого коня і, заспівавши веселої пісні, поїхав додому.
Дорогою його наздогнав суддя й почав вимагати мішок з подарунками. Засміявся бідняк, розв’язав мішок і давай викидати каміння.
– Каміння?! – закричав здивований суддя і з лайкою накинувся на бідняка: – Навіщо ти мене обдурив, негіднику?
– Даремно кричиш, пане начальнику! – відповів бідняк.– І тобі показував на мішок і пояснив: «Якщо ти присудиш на користь бая, то я поб’ю тебе камінням, якого у мене повнісінький мішок».
Суддя плюнув з досади й поїхав ні з чим додому.
