За давніх-давен жили собі в хатині одного селянина миша й ласочка. І був той селянин дуже бідний. Якось він захворів. Лікар, оглянувши його, сказав, що треба попоїсти очищеного кунжуту — тоді селянин видужає.
Селянинові друзі роздобули трохи кунжуту і принесли йому. Хворий віддав кунжут дружині й попросив почистити його та висушити.
Дружина вимочила стебла й поклала їх на осонні, щоб висохли.
Ласочка, вгледівши смачний кунжут, почала крадькома тягати по шматочку в свого нору, аж поки перетягала майже весь кунжут.
А під вечір прийшла господиня, побачила, що кунжут десь подівся, і дуже здивувалася. Постояла вона трохи, а тоді сіла осторонь, щоб простежити, чи не прийде хто красти рештки кунжуту.
Ласочка вилізла з пори, побігла по кунжут, але, побачивши жінку, зрозуміла, що та пильнує її.
«Еге,— подумала ласочка,— це може для мене кепсько скінчитися! Тому, хто не думає про наслідки своїх вчинків, доля — не друг, а ворог. Треба, мабуть, зробити якусь добру справу, щоб зняти з себе провину!»
Хитра ласочка почала виносити з нори вкрадений кунжут і складати його на купу біля решти. А жінка, побачивши її за цією роботою, подумала: «Ну, звісно, не винна ласочка в крадіжці. Видно, вона носить кунжут із нори злодія і цим робить нам добро. А за добро треба платити добром… Але я все ж таки повинна дізнатися, хто крав наш кунжут, і спіймати злодія!»
Хитра ласочка вгадала, про що думала жінка. Вона побігла до миші й сказала:
– Добрий день, сусідочко! Щасливий той, хто має добрих сусідів і дружить із ними!
А миша відповіла:
– Добрий день, люба! Як-добре, що ми з тобою сусіди і живемо дружно! Але чому ти згадала про це?
– Наш господар зараз удома,— відповіла ласочка.— Він приніс багато смачного кунжуту, і вся сім’я добре повечеряла. Але кунжуту залишилось ще багатенько. Тож візьми собі трохи, ти маєш на це більше права, ніж ті, які вже повечеряли.
Ласоччина мова дуже сподобалася миші, бо вона була недолуга й жадібна. Вона запищала й затанцювала від радості, заворушила-заграла вушками і хвостиком — так закортіло поласувати їй кунжутом.
Миша вибігла з нірки її побачила, що кунжут сяє свіжістю й білістю, а поряд сидить жінка й стереже його, наготувавши палицю.
Жадібна миша, не в силі стримати себе, кинулась до кунжуту, залізла в нього з головою й почала наминати, попискуючи від насолоди.
А жінка замахнулася палицею, вдарила мишу й розбила їй голову. Миша в ту ж мить сконала.
Правду кажуть люди:
«Жадібність до добра не доводить».
