Із сусіднього села приїхали до князя Шахназара прохачі.
– Нас три брати. Хай продовжиться життя князя! – сказав один із прохачів. – Батько залишив нам спадок, у тому числі сімнадцять верблюдів. У своєму заповіті він написав, що половина цих верблюдів має дістатись мені, як старшому братові, третина – середньому братові, а одна дев’ята – молодшому братові. Ми самі не можемо розділити верблюдів і через це посварилися. Не знайшлося людини, яка могла б нас розсудити і виділити кожному її частку. Я пропонував продати всі сімнадцять верблюдів і поділити гроші так, як велів батько, але молодший брат не погодився. Тепер ми приїхали до тебе з проханням, – нехай продовжиться життя князя! – щоб ти вирішив наш позов.
Князь подумав-подумав і зрозумів, що це не його розуму справа і що тут потрібний суддя Пул-Пугі.
– Що ти скажеш, Пугі? – звернувся до нього князь Шахназар.
Пул-Пугі знав, що розділити сімнадцять верблюдів навпіл неможливо, це число не поділялося також ні на три, ні на дев’ять частин.
– Добре, – сказав він нарешті братам, – їдьте до себе в село, завтра я приїду туди і поділю верблюдів.
Наступного ранку Пул-Пугі сів на верблюда і поїхав у село до братів, які з нетерпінням чекали на нього.
– Де ваші верблюди? Гоніть їх сюди, – сказав Пул-Пугі.
Брати пригнали сімнадцять верблюдів.
– Тепер відженіть мого верблюда до ваших , – розпорядився Пул-Пугі.
– Скільки їх стало? – запитав він, коли його наказ був виконаний.
– Вісімнадцять, – в один голос відповіли брати.
– Половиною від вісімнадцяти буде дев’ять… Це старшому братові. Вийшло? – спитав Пул-Пугі.
– Вийшло, – сказали брати.
– Третьою частиною від вісімнадцяти буде шість, правильно? – спитав Пул-Пугі.
– Правильно, – підтвердили брати.
– Це середньому братові. Так?
– Так, – сказали брати.
– Дев’ятою частиною від вісімнадцяти буде два, правда? – спитав Пул-Пугі.
– Правильно, – сказали брати.
– Це молодшому братові. Вийшло?
– Вийшло, – підтвердили брати.
– Залишився один верблюд. Це мій. Будьте здорові, – сказав Пул-Пугі і, сівши на свого верблюда, поїхав.
