Якось ішов собі дорогою парубок. Аж зирк – копійчина лежить. «Овва! – зрадів він. – Копійчина – теж гроші! » Отож поклав він знахідку до калитки й заповзявся мріяти: «Що б я зробив, якби знайшов тисячу золотих монет? Напевне, купив би подарунки батькові та матері!» Тільки-но юнак про це подумав, як його калитка ураз поважчала. Зазирнув він досередини – а там уже тисяча монеток дзеленчить!
«Дивина та й годі! – подумав хлоп. – Була копійка, а стала тисяча золотих! А що б я зробив, якби знайшов десять тисяч таких монеток? Вочевидь, придбав би корову і пригощав би тата й маму молоком!» Глядь у калитку – а там уже десять тисяч лежить!
«От чудасія! – ошелешено витріщився парубок. – А що 6 я зробив із сотнею тисяч золотих? Спорудив би хату, привів туди дружину, та й маму з татом оселив поруч себе!» І знову розкриває калитку – а там. як на замовлення, сто тисяч монет виблискують!
Зав’язав хлопець свою калитку і раптом подумав: «Ге, а може, не запрошувати до нової хати батьків? Навряд чи вони з невісткою дійдуть згоди… Нехай у старій хатині живуть. Та й корову тримати – тільки зайвий клопіт на себе брати. Ліпше козу куплю. І на подарунки не стану аж надто витрачатися – самому б сякою-такою одежинкою розжитися…»
Не встиг він обмізкувати все як слід, аж чує – його калитка знов легенькою стала, немов пір’їнка. Зазирнув туди парубок – а там усього одна копійчина лежить, сама-самісінька!
