Жив-був цар. Хоча він і був одружений, дітей не мав. Якось викликав він магрибинця, і той сказав:
— Якщо я дам тобі засіб, щоб у твоєї дружини народжувалися діти, ти віддаси мені свого первістка?
Цар відповів:
— Добре.
Тоді магрибінець дав йому дві цукерки – одну зелену, іншу червону – і сказав:
— Ти з’їси зелену, а твоя дружина нехай з’їсть червону.
Цар віддав червону цукерку дружині. Вона з’їла її, завагітніла і народила хлопчика, якого назвали Розумним Мухаммедом. Він був тямущим, здатним до наук і до того ж мав гарний голос.
Потім цариця народила другого сина, незграбного та нерозумного; його назвали Розумним Алі; а потім народився і третій: той був зовсім безглуздим.
Через десять років до царя прийшов магрибинець і сказав:
— Віддай мені обіцяного сина.
Цар вирушив до дружини:
— Прийшов магрибінець за нашим первістком.
— Нізащо не віддам його, – сказала мати. – Краще хай забере Алі.
— Добре, – відповів цар.
Він покликав Алі та передав його магрибинцю. Той узяв хлопчика і вирушив з ним у дорогу. Ішли вони гірською дорогою до полудня; тут магрибинець спитав Алі:
— Чи не голодний ти і чи не хочеш пити?
— Ми йдемо вже півдня. Як же тут не зголодніти і не захотіти пити? – відповів хлопчик.
Магрибинець узяв його за руку, відвів назад до царя і сказав:
— Ні, це не первісток!
Тоді цар покликав усіх трьох синів. Магрибінець простяг руку і вказав на Розумного Мухаммеда.
Пройшли вони дорогу о пів на день, і магрибинець сказав Мухаммедові:
— Чи не голодний ти і чи не хочеш пити?
— Якщо ти хочеш їсти та пити, то хочу і я, – відповів той.
— Так, ти мій сину! – Вигукнув магрибинець.
Він тупнув ногою і спустився разом із Розумним Мухаммедом під землю.
Цей магрибінець був злим чарівником. Спустившись під землю, він привів хлопчика до палацу, що стояв серед саду, і приніс йому якусь книгу і сказав:
— Читай!
Розумний Мухаммед узяв книгу, але не міг зрозуміти в ній жодного слова. А магрибинець сказав йому:
— Якщо ти не вивчиш цієї книги напам’ять за тридцять днів, я відрубаю тобі голову.
Потім він залишив його та пішов. Двадцять дев’ять днів сидів над книгою Розумний Мухаммед і не міг розібрати жодного слова. Тоді він подумав: “Завтра я помру; піду прогуляюся перед смертю садом”.
Він вийшов у сад і побачив там дівчину, прив’язану за волосся до дерева.
— Хто тебе прив’язав? – спитав він.
— Чарівник-магрибінець, – відповіла дівчина.
— А за що?
— За те, що я вивчила напам’ять книгу чаклунства.
Тоді Розумний Мухаммед відв’язав дівчину і сказав:
— Мені він теж дав книгу, щоб я вивчив її за тридцять днів; але я не вивчив, і ось завтра я помру.
— Я допоможу тобі, – сказала дівчина, – але коли магрибінець прийде до тебе, скажи, що ти нічого не зміг вивчити.
І вона почала вчити його за книгою чаклунства, а потім сказала:
— Тепер знову прив’яжи мене за волосся.
Розумний Мухаммед прив’язав її, і вони розлучилися. До кінця наступного дня магрибінець прийшов до Розумного Мухаммеда і запитав:
— Ти вивчив книгу?
— Я не зрозумів у ній жодного слова, – відповів юнак.
Тоді магрибінець витяг свій ніж, відрізав Мухаммеду праву руку і сказав:
— Даю тобі відстрочку ще на тридцять днів; якщо не вивчиш книгу напам’ять, я відрубаю тобі голову.
— Добре, – відповів Мухаммед.
Коли магрибінець пішов. Розумний Мухаммед прочитав три слова з книги чаклунства, і його рука приросла до свого місця. Він знову вирушив до дівчини, відв’язав її, і вони почали прогулюватися садом. І тут вони раптом знайшли три втрачені листки з книги чаклунства, які магрибинець ось уже сорок років марно розшукував. Розумний Мухаммед прочитав їх, і вони з дівчиною зуміли піднятися на поверхню землі. Мухаммед привів двох коней, на одного з них сів сам, а на іншого села дівчина.
— Ти їдь до своїх батьків, а я поїду до своїх, – сказав Мухаммед.
Він приїхав додому і постукав у двері. Мати відчинила йому, зраділа, і вони проговорили до ранку. А вранці він сказав їй:
— Матінко! Я дам тобі ягня; продай його, але нізащо не продавай мотузку, яка б/де на ньому.
Мати взяла ягня і пішла на базар. До неї звернувся господар кав’ярні, торговець ліками.
— Жінко, ти продаєш ягня?
— Купуй його, але мотузку я не продам, – відповіла вона.
— Добре. Продаси його за три срібні монети?
— Гаразд, та пошле Аллах тобі удачу, – відповіла жінка.
Торговець ліками, задоволений, узяв ягня.
— Відведу я його в подарунок цареві, – сказав він.
І люди, котрі сиділи в кав’ярні, схвалили слова торговця:
— Правильно, це подарунок, гідний царя.
Торговець ліками приніс тарілку з водою напоїти ягняти. Ягня поставив у тарілку передні ноги. Торговець вдарив його. Ягня підняло задні ноги, поринуло у воду – і зникло. Торговець сплеснув руками:
— Ах! Ягня потонув у тарілці!
Люди подумали, що торговець збожеволів:
— Треба його відправити до божевільні!
А магрибінець тим часом вирушив туди, де залишив Розумного Мухаммеда. Але він не знайшов ні його, ні дівчини, і сказав:
— Клянусь Аллахом! Будь він хоч на сьомій землі, я приведу його.
І магрибінець вирушив у місто, де жив Розумний Мухаммед. Там він почув людські чутки про ягнятко, що потонув у тарілці. “Не інакше як це витівки Розумного Мухаммеда, – подумав магрибинець. – Потрібно залишитися тут і підстережити його”.
А хитромудрий Мухаммед другого дня покликав свою матір і сказав їй:
— Я дам тобі верблюда, продай його на базарі, але нізащо не продавай разом з ним і приводу, навіть якби тобі дали за нього чотири тисячі золотих монет.
Мати обернулася і побачила перед собою верблюда. Вона взяла його за привід, привела на базар і доручила перекупнику. А магрибінець стояв на базарі й усе бачив.
Коли верблюд було передано, магрибінець звернувся до перекупника:
— Мені потрібний цей привід. Купи для мене верблюда, якщо забажає Аллах, за двадцять тисяч золотих монет. Я візьму тільки привід, а верблюда віддам тобі.
Перекупник вирушив до матері Розумного Мухаммеда:
— Продаси верблюда за чотири тисячі золотих монет?
— Нехай відчинить Аллах браму прибутку, – заперечила вона.
— А за п’ять тисяч його продаси? – Запитав перекупник.
— Добре, та пошле Аллах тобі удачу. Але знай, що привід із верблюдом я продати не можу.
— Нащо тобі цей шматок мотузки? – Запитав перекупник. – Візьми за нього ще тисячу золотих монет та продай.
Мати Розумного Мухаммеда зраділа, що може здобути таке багатство, і погодилася.
Магрибінець узяв верблюда, віддав його перекупнику, а привід висмикнув і поклав до себе сумку. Він поскакав у степ, радіючи, що Розумний Мухаммед тепер у нього в руках.
Але Розумний Мухаммед обернувся вороном і злетів угору. Тоді магрибінець перетворився на шуліку і помчав за ним. Так літали вони два дні та дві ночі. Магрибінець став наздоганяти Розумного Мухаммеда. Але той побачив унизу якийсь сад, спустився і обернувся гранатом на високому дереві.
А цей сад належав султанові, батькові тієї дівчини, яку звільнив Мухаммед. Магрибінець вирушив до султана:
— Я прошу у тебе один гранат. Хвора близька мені людина, і він просить гранатових плодів. А мені сказали, що їх немає ніде, як у твоєму саду.
— Хіба зараз час для гранатових плодів? – спитав султан.
Магрибінець відповів:
— О султан! Якщо не знайдеш у твоєму саду хоч одного граната, хай упаде моя голова.
Тоді султан покликав головного садівника і спитав:
— Чи правда, що маєш гранати?
— О пане! Хіба зараз час для гранатових плодів? – здивувався садівник.
— Пропала твоя голова, – сказав султан магрибінцю.
Але той заперечив:
— Накажи садівнику обійти сад та пошукати на деревах.
За наказом султана садівник вирушив у сад. На одному з дерев він побачив великий гранат, зрізав його, приніс та віддав султанові.
Той глянув на гарний плід і засумнівався, чи варто його віддавати. Він покликав візира:
— Мені не хотілося б віддавати цей гранат магрибінцю.
— А якби в саду не знайшлося граната, хіба ти не відрубав би голову магрибінцю? – спитав візир.
— Так, відрубав би, – відповів султан.
— Значить, гранат належить йому право, – сказав візир.
І султан віддав гранат магрибінцю.
Але не встиг магрибинець взяти його, як гранат розколовся і всі зерна розсипалися в різні боки. Магрибінець одразу обернувся півнем і почав клювати зерна одне за одним. Султан і візир дивилися на все це з подивом.
А Розумний Мухаммед сховався у зернятко, яке закотилося під ніжку трону. Магрибинець продовжував клювати зерна, поки не склював їх усі. Нарешті він побачив і останнє зерно, в якому було життя Мухаммеда, і вже витягнув шию, щоб схопити його, але зерно раптом перетворилося на кинджал. Кинжал ударив півня в груди і розсік його навпіл.
Тут Розумний Мухаммед прийняв свій колишній вигляд і став перед султаном.
— Розкажи, що тут сталося? – спитав султан.
І Розумний Мухаммед розповів йому всю історію від початку до кінця і сказав:
— Це я розв’язав волосся твоєї доньки і звільнив її.
Султан покликав свою дочку.
— Дочко моя, чи знаєш ти цю людину? – спитав він.
Дівчина відповіла:
— Так, це Розумний Мухаммед, який розв’язав моє волосся.
— Якщо він твій рятівник, ти маєш вийти за нього заміж, – вирішив султан.
Він наказав укласти шлюбний договір, і всі веселилися цілих сорок днів.
А Розумний Мухаммед і дочка султана стали жити щасливо і виховувати синів та дочок.
